ARTVSESVIT

Німеччина
Світ без білих плям

Жінки Штрауса
цікаві факти з життя короля вальсів

- 7 -

Жінки Штрауса

Щедро природа обдарувала людину:

дала дві руки, аби кувати своє щастя,

дві ноги, аби йти уперед,

два вуха, щоб в одне вухо влітало, а в інше геть вилітало...

На місці композиторів, я би і в розпач впав. Який шедевр не напишеш, ніщо в голові слухача не затримується, просто біда.

Але були, були в історії людства генії, творчість яких здолала закони природи, - той же Йоганн Батист Штраус, - безсмертну створив мелодію.

Як ото відзеленчить останній дзвінок у школах, і пустять по щоках росянисті доріжки сліз розчулені мами, і включить музику завуч, і починають кружляюти в танці випускники, то всі,

- навіть дуже далекі від мистецтва люди -

з перших тактів безпомилково вгадують: грає "Дунайський вальс".

Останній дзвінок - шкільний вальс - Дунайський вальс Йоганна Штрауса (сина)

Мимоволі постає питання, хто та жінка, яка надихнула пана Штрауса на створення цієї мелодії? Ми ж не можемо припустити, що композитор написав той чарівний мотив, бо мав хист і талант чи кортіло йому трохи розжитись на гроші. Звісно, ні.

В жодному разі ні.

Десь має бути дама.

Треба шукати... Cherchez la femme, як казав детектив Жакаль з роману Олександра Дюма-батька кожного разу, коли пересічні громадяни знаходили на клумбі жовтофіолей черговий заплямлений кров'ю труп. На щастя, наша оповідь - не роман, в ній немає приводу з'явитися комісару поліції... А головне наш текст значно коротше. Не треба гаяти купу часу на версії і здогадки, - вже в наступному реченні ми дізнаємося прізвище розшукуваної нами персони. Адже жінок в житті Йоганна Штрауса було всього тільки три, і співставивши дати на обкладинці опусу № 314 з записами у реєстраційних книгах віденського собору Святого Стефана, ми безпомилково встановимо це ім'я: Генрієтта,

- вона же Єтті Трефц -

володарка меццо-сопрано прекрасної якості, за характеристикою журнала "Музичний світ", що видавався в Лондоні,

та й в усьому іншому жіночка талановита.

Навіть Йозеф - рідний брат Йоганна Штрауса - вимушений був визнати, що Єтті геть незамінна в домашньому господарстві: записує усі звіти, копіює оркестрові партії, слідкує за порядком на кухні з ефективністю, якою можна тільки захоплюватися,

хоча

- немає де правди діти -

від початку поява цієї особи в родині невдавано його шокувала

і, звісно, було ж чого:

На сім років старше тридцяти семирічного Йоганна, пані Трефц встигла до 27 серпня 1862 року (дата шлюбу із Штраусом) обзавестися сімома дітьми від різних чоловіків, тож була далеко не наївною дівчиною,

у нас куди більше підстав вважати її людиною зрілою,

досвідченою і сформованою особистістю,

адже обраниця композитора не тільки взяла на себе рутинні обов'язки переписника нот чи упорядника сімейного побуту, - вміло і наполегливо вона пхала романтичну натуру короля вальсів до вершин всесвітньої слави.

Генрієтта Халупецька - Єтті Трефц - дружина Йоганна Штрауса (сина)
Єтті Трефц
(зразка 1846 року)

Під впливом дружини Йоганн Батист зненацька відчув потребу писати необтяжливі для мізків оперети. З ненав'язливістю перфоратора, яким сусід довбе стіну в суботній день, Штраус другий став подаватися на директора музики кайзерівських балів, і, ясна річ, вже за рік отримав посаду. Гонорари зірки взлетіли до вражаючих, ніколи не чуваних сум; запрошень на концерти було так багато, що часто - густо Йоганн відправляв замість себе братів, - "вони не гірші за мене"...

Єтті Трефц зробила дуже багато заради успіху свого чоловіка, Єтті Трефц прожила достатньо, аби побачити результати успіху свого чоловіка, і, коли 8 квітня 1878 року прибрав її душу Господь, сподіваємося, відходила вона в засвіти із спокоєм і ладом у серці... В усякому разі довго не мучилася: інсульт.

* * * * *

Якою мірою міряти горе, якщо горе безмірне?

Тільки час цілить душевні рани. Знадобилося аж вісім тижнів, аби вилікувався Йоганн Штраус, аби оклигав від втрати дружини, - 28 травня 1878 року вдівець вже йшов під вінець з Анжелікою Дітріх, актрисою.

Анжеліка Дітріх - Лілі - дружина Йоганна Штрауса (сина)
Анжеліка Дітріх

За віком ця пані годилася Штраусу в доньки, за пристрасним темпераментом в чиїсь недешеві коханки, за веселою вдачею і жагою розваг в зірку легковажної, не зовсім пристойної оперети, - масні погляди, якими чоловіки обмацували її ладну фігурку, Лілі не обтяжували, богемної життєрадісної ватаги вона не цуралася, - додайте до цього той факт, що новоспечена супутниця життя композитора була геть не в захваті від музики, яку той безперервно продукував, і ви зрозумієте, чому роль "благовірної" фрау Дітріх швидко наскучила, - вже невдовзі її принади в вільний від служби час жваво м'яв директор театру Франц Штайнер,

- в усякому разі так судачили -

а в 1882 році ця версія отримала блискуче підтвердження: Анжеліка кинула Штрауса і пішла до Франца.

* * * * *

Наступна любов не забарилася.

Свіжість ранку і тьохкання солов'їв, дух прив'ялої м'яти... саме цими чи подібними їм словами література зазвичай підміняє опис шаленства кохання. На щастя, наш текст не зовсім література, - не марнуючи час на метафори, відразу до суті речей.

Отже,

56-річний, вже трохи підтоптаний, але все ще сповнений романтичних ілюзій маестро знайомиться з жіночкою, молодою (Адель Дейч вдвічі молодша за пана Штрауса), симпатичною, чемною й добре вихованою особою,

він самотній,

вона теж на самоті,

так вже співпало, що чоловік пані Адель нещодавно помер,

тобто вона вільна,

і ось вже парочка прогулюється по Рінгу,

це все, що дорослі ці люди можуть собі дозволити,

адже Адель - єврейка, Йоганн - католик,

між ними прірва,

в усякому разі законодавча.

Nota bene

Не станемо напружувати читача юридичною термінологією, за потребою ви й самі дізнаєтеся, що в католицтві шлюбні вузи священні і непорушні. Тож, якщо в сенсі світському Штраус мав змогу отримати (і отримав) Separatio a mensa et a thalamo - "відлучення від столу та ліжка", - то в сенсі церковному, він все ще перебував у стосунках із попередньою своєю обраницею. Саме тому вступити в новий шлюб Йоганн Батист міг тільки в разі, якщо Анжеліка Дітріх перебереться на небеса,

- з чим вона явно не поспішала -

тож перед Богом відкрите співмешкання із новою пасією виглядало гріхом і розпутством.

Пан Штраус терзався цією обставиною. Пані Штраус терзалася також (забув повідомити - за померлим своїм чоловіком Адель Дейч була Адель Штраус). Багаточисельні поклонники композитора думали і прикидували, як би оце влаштувати своєму кумиру сімейне щастя... рішення не було.

Однак безвихідь штука така, що існує тільки для голих і босих.

Один впливовий друг пана Йоганна обговорив це делікатне питання з Ернстом II, німецьким герцогом Саксен-Кобург і Гота. Як гарячий шанувальник незрівнянного штраусівського таланту, цей державник взяв на себе увесь організаційний клопіт. Туди вказівка, сюди розпорядження, і - яке щастя! - усі перепони миттєво знято: Штраус і Штраус відмовляються від австрійського громадянства і переходять в підданство герцога, квіти, гості, двері церкви розпростерті для молодят - правда церкви не католицької, а євангелічної, бо лютеранські попи куди більш поблажливо дивляться на шлюб свого парафіянина із юдейкою... втім чи то нам не все одно, якщо наречені безмежно щасливі.

Адель Дейч - Адель Штраус - дружина Йоганна Штрауса (сина)
Адель Дейч

Ось заради кого Йоганн Штраус відмовився від Батьківщини і віри. І якби наприкінці дев'ятнадцятого століття існував фейсбук, можемо припустити, що чимало чорних ротів розверзлися би, і плювались би, і кричали би про ренегатство і зраду.

Але вік соціальних мереж ще не настав, в суспільстві обійшлося без потрясінь, навпаки багато хто радувався за Штрауса.

Мабуть на цьому треба ставити крапку.

Бо як не встигнеш, то треба буде додати, що шістнадцять років, які Йоганн й Адель прожили разом, були наповнені любов'ю і радістю,

з нею він пережив другу молодість, а вона жодного разу не відчула, що вийшла заміж за старика,

легкий, меткий, говіркий, дотепний,

однак життя людини штука така - 3 червня 1899 року серце Штрауса зупинилося.

* * * * *

В той день у Відні, в Народному саду,

в тому самому, що був свідком численних штраусівських тріумфів,

як завжди грав оркестр. Співали скрипки, стогнали альти. Аж ось якийсь хлоп підбіг до диригента і стиха прошепотів на вухо страшну звістку. Гримаса жалю перекосила не по літах бадьоре лице капельмейстера. Музика знічев'я обірвалась. За мить диригент взмахнув паличкою і полилась над садом мелодія,

- Дунайський вальс -

Всі зрозуміли, що сталося.

Всі встали. Всі слухали і мовчали. Жінки плакали.

Йоганн Штраус - На прекрасному блакитному Дунаї
сюди
туди

Німеччина: зміст розділу



Зміст



* * * * *


Персони