Жінки Штрауса
цікаві факти з життя короля вальсів
- 7 -
Жінки Штрауса
Щедро природа обдарувала людину:
дала дві руки, аби кувати своє щастя,
дві ноги, аби йти уперед,
два вуха, щоб в одне вухо влітало, а в інше геть вилітало...
На місці композиторів, я би і в розпач впав. Який шедевр не напишеш, ніщо в голові слухача не затримується, просто біда.
Але були, були в історії людства генії, творчість яких здолала закони природи, - той же Йоганн Батист Штраус, - безсмертну створив мелодію.
Як ото відзеленчить останній дзвінок у школах, і пустять по щоках росянисті доріжки сліз розчулені мами, і включить музику завуч, і починають кружляюти в танці випускники, то всі,
- навіть дуже далекі від мистецтва люди -
з перших тактів безпомилково вгадують: грає "Дунайський вальс".
Мимоволі постає питання, хто та жінка, яка надихнула пана Штрауса на створення цієї мелодії? Ми ж не можемо припустити, що композитор написав той чарівний мотив, бо мав хист і талант чи кортіло йому трохи розжитись на гроші. Звісно, ні.
В жодному разі ні.
Десь має бути дама.
Треба шукати... Cherchez la femme, як казав детектив Жакаль з роману Олександра Дюма-батька кожного разу, коли пересічні громадяни знаходили на клумбі жовтофіолей черговий заплямлений кров'ю труп. На щастя, наша оповідь - не роман, в ній немає приводу з'явитися комісару поліції... А головне наш текст значно коротше. Не треба гаяти купу часу на версії і здогадки, - вже в наступному реченні ми дізнаємося прізвище розшукуваної нами персони. Адже жінок в житті Йоганна Штрауса було всього тільки три, і співставивши дати на обкладинці опусу № 314 з записами у реєстраційних книгах віденського собору Святого Стефана, ми безпомилково встановимо це ім'я: Генрієтта,
- вона же Єтті Трефц -
володарка меццо-сопрано прекрасної якості, за характеристикою журнала "Музичний світ", що видавався в Лондоні,
та й в усьому іншому жіночка талановита.
Навіть Йозеф - рідний брат Йоганна Штрауса - вимушений був визнати, що Єтті геть незамінна в домашньому господарстві: записує усі звіти, копіює оркестрові партії, слідкує за порядком на кухні з ефективністю, якою можна тільки захоплюватися,
хоча
- немає де правди діти -
від початку поява цієї особи в родині невдавано його шокувала
і, звісно, було ж чого:
На сім років старше тридцяти семирічного Йоганна, пані Трефц встигла до 27 серпня 1862 року (дата шлюбу із Штраусом) обзавестися сімома дітьми від різних чоловіків, тож була далеко не наївною дівчиною,
у нас куди більше підстав вважати її людиною зрілою,
досвідченою і сформованою особистістю,
адже обраниця композитора не тільки взяла на себе рутинні обов'язки переписника нот чи упорядника сімейного побуту, - вміло і наполегливо вона пхала романтичну натуру короля вальсів до вершин всесвітньої слави.
(зразка 1846 року)
Під впливом дружини Йоганн Батист зненацька відчув потребу писати необтяжливі для мізків оперети. З ненав'язливістю перфоратора, яким сусід довбе стіну в суботній день, Штраус другий став подаватися на директора музики кайзерівських балів, і, ясна річ, вже за рік отримав посаду. Гонорари зірки взлетіли до вражаючих, ніколи не чуваних сум; запрошень на концерти було так багато, що часто - густо Йоганн відправляв замість себе братів, - "вони не гірші за мене"...
Єтті Трефц зробила дуже багато заради успіху свого чоловіка, Єтті Трефц прожила достатньо, аби побачити результати успіху свого чоловіка, і, коли 8 квітня 1878 року прибрав її душу Господь, сподіваємося, відходила вона в засвіти із спокоєм і ладом у серці... В усякому разі довго не мучилася: інсульт.
* * * * *
Якою мірою міряти горе, якщо горе безмірне?
Тільки час цілить душевні рани. Знадобилося аж вісім тижнів, аби вилікувався Йоганн Штраус, аби оклигав від втрати дружини, - 28 травня 1878 року вдівець вже йшов під вінець з Анжелікою Дітріх, актрисою.
За віком ця пані годилася Штраусу в доньки, за пристрасним темпераментом в чиїсь недешеві коханки, за веселою вдачею і жагою розваг в зірку легковажної, не зовсім пристойної оперети, - масні погляди, якими чоловіки обмацували її ладну фігурку, Лілі не обтяжували, богемної життєрадісної ватаги вона не цуралася, - додайте до цього той факт, що новоспечена супутниця життя композитора була геть не в захваті від музики, яку той безперервно продукував, і ви зрозумієте, чому роль "благовірної" фрау Дітріх швидко наскучила, - вже невдовзі її принади в вільний від служби час жваво м'яв директор театру Франц Штайнер,
- в усякому разі так судачили -
а в 1882 році ця версія отримала блискуче підтвердження: Анжеліка кинула Штрауса і пішла до Франца.
* * * * *
Наступна любов не забарилася.
Свіжість ранку і тьохкання солов'їв, дух прив'ялої м'яти... саме цими чи подібними їм словами література зазвичай підміняє опис шаленства кохання. На щастя, наш текст не зовсім література, - не марнуючи час на метафори, відразу до суті речей.
Отже,
56-річний, вже трохи підтоптаний, але все ще сповнений романтичних ілюзій маестро знайомиться з жіночкою, молодою (Адель Дейч вдвічі молодша за пана Штрауса), симпатичною, чемною й добре вихованою особою,
він самотній,
вона теж на самоті,
так вже співпало, що чоловік пані Адель нещодавно помер,
тобто вона вільна,
і ось вже парочка прогулюється по Рінгу,
це все, що дорослі ці люди можуть собі дозволити,
адже Адель - єврейка, Йоганн - католик,
між ними прірва,
в усякому разі законодавча.
Nota bene
Не станемо напружувати читача юридичною термінологією, за потребою ви й самі дізнаєтеся, що в католицтві шлюбні вузи священні і непорушні. Тож, якщо в сенсі світському Штраус мав змогу отримати (і отримав) Separatio a mensa et a thalamo - "відлучення від столу та ліжка", - то в сенсі церковному, він все ще перебував у стосунках із попередньою своєю обраницею. Саме тому вступити в новий шлюб Йоганн Батист міг тільки в разі, якщо Анжеліка Дітріх перебереться на небеса,
- з чим вона явно не поспішала -
тож перед Богом відкрите співмешкання із новою пасією виглядало гріхом і розпутством.
Пан Штраус терзався цією обставиною. Пані Штраус терзалася також (забув повідомити - за померлим своїм чоловіком Адель Дейч була Адель Штраус). Багаточисельні поклонники композитора думали і прикидували, як би оце влаштувати своєму кумиру сімейне щастя... рішення не було.
Однак безвихідь штука така, що існує тільки для голих і босих.
Один впливовий друг пана Йоганна обговорив це делікатне питання з Ернстом II, німецьким герцогом Саксен-Кобург і Гота. Як гарячий шанувальник незрівнянного штраусівського таланту, цей державник взяв на себе увесь організаційний клопіт. Туди вказівка, сюди розпорядження, і - яке щастя! - усі перепони миттєво знято: Штраус і Штраус відмовляються від австрійського громадянства і переходять в підданство герцога, квіти, гості, двері церкви розпростерті для молодят - правда церкви не католицької, а євангелічної, бо лютеранські попи куди більш поблажливо дивляться на шлюб свого парафіянина із юдейкою... втім чи то нам не все одно, якщо наречені безмежно щасливі.
Ось заради кого Йоганн Штраус відмовився від Батьківщини і віри. І якби наприкінці дев'ятнадцятого століття існував фейсбук, можемо припустити, що чимало чорних ротів розверзлися би, і плювались би, і кричали би про ренегатство і зраду.
Але вік соціальних мереж ще не настав, в суспільстві обійшлося без потрясінь, навпаки багато хто радувався за Штрауса.
Мабуть на цьому треба ставити крапку.
Бо як не встигнеш, то треба буде додати, що шістнадцять років, які Йоганн й Адель прожили разом, були наповнені любов'ю і радістю,
з нею він пережив другу молодість, а вона жодного разу не відчула, що вийшла заміж за старика,
легкий, меткий, говіркий, дотепний,
однак життя людини штука така - 3 червня 1899 року серце Штрауса зупинилося.
* * * * *
В той день у Відні, в Народному саду,
в тому самому, що був свідком численних штраусівських тріумфів,
як завжди грав оркестр. Співали скрипки, стогнали альти. Аж ось якийсь хлоп підбіг до диригента і стиха прошепотів на вухо страшну звістку. Гримаса жалю перекосила не по літах бадьоре лице капельмейстера. Музика знічев'я обірвалась. За мить диригент взмахнув паличкою і полилась над садом мелодія,
- Дунайський вальс -
Всі зрозуміли, що сталося.
Всі встали. Всі слухали і мовчали. Жінки плакали.