Хода князів
і Дрезденська пустка
Глава 4
Назва топоніму Дрезден походить від старолужицького Drežďany, - слова, що означає "Жителі заболочених лісів" і якнайкраще описує стан речей на заплавах ріки Ельби, коли в тутешніх прибережних хащах з'явилося слов'янське поселення.
Втім з тієї пори багато чого змінилося: чагарники й дерева зрубали, мочарі замостили бруківкою, тож, якщо у вас є бажання місити багнюку, треба підшукати якусь іншу місцевину. От, наприклад, далеко, далеко на схід, десь за три кілометра від центра міста, знаходиться Дрезденська пустка, колись-то мисливське угіддя саксонських курфюрстів, нині улюблене місце дрезденців для аусфлюгів,
- тобто, короткочасних вилазок на природу -
там і знайдете відпочинок для стражденної містом душі.
Трухляве, вкрите зеленим мохом гілля; гниловодь; схожі на калюжі озера, порослі низькою осокою... Dresdner Heide - прекрасне місце, аби потинятися чи то в диких, чи то в здичавілих гущавинах, невтомно швендяючи по купинястих вибалках.
Кажуть, в Дрезденській пустці водяться вовки. Як зустрінете їх, щож... А як пощастить і обійдеться без моторошних побачень, зозулі накують вам многая літа, із нещирою життєрадісністю ескулапів, які спеціалізуються на психотерапевтичних сеансах, запевнять вас, що життя ще не скінчилося, шо все ще попереду... наобіцяють, набрешуть в три короба... Не вірте їм.
Не вірте нікому!
Все пройшло. Все минулося. Всі картини написані. Всі мармури обтесані. Всі дурниці та витребеньки вже зроблені вправними штукарями.
Аби переконатися в цьому, повертайтеся в центр Дрездена, - там в дванадцяти державних музеях демонструється колекція саксонських курфюрстів. Вісім століть пани з дому Веттинів збирали мистецтво, зброю, монети, кераміку... Ми якось писали вже, що варто подивитися в Дрездені за один день. Але в наш текст вкралася прикра помилка: колекцію герцогів не можливо оглянути за один день.
Оце бачите віконце з решіткою?
Саме через цей отвір 25 листопада 2019 року злодії проникли в Зелене склепіння. Крадії поцупили еполет з Дрезденським білим брильянтом, вельми коштовний орден, кілька дорогоцінних гудзиків для спідниць, прикрашену діамантами шпагу, і т.д., і т.п., і що?
Спорожніли зали музею? Вітер свище, гуляє осиротілою експозицією?
Та ні.
Так само, як і до інциденту, гостинно відчинені двері виставки, і зранку до вечора вештається нею народ, і так само в людей розбігаються очі від пишноти герцогської скарбниці... Що й казати, добряче в минулі віки попрацювали курфюрсти, битком набили свої комори різноманітним мистецьким крамом.
І, мабуть, за кількість та якість придбаного ми повинні сказати "Дякую" завзятим колекціонерам.
Єдине, що нас в цьому стримує, то кров і сльози підлеглого Веттинам населення.
Адже людство за все платить сльозами і кров'ю, хоча й думає, що сплачує виключно золотом.
* * * * *
Хода князів
Більше, ніж вісім століть панували Саксонією Веттини, з 1872 до 1876 року з нагоди ювілею династії пан Вільгельм Вальтер (майбутній академік живопису) створив грандіозну фреску: з мечами, списами, алебардами, бойовими молотами, рунками і ножами неспішно йшли та їхали на конях усі представники роду - і з пістолетами з колісцевим замком, і з мушкетами, і з казнозарядною зброєю... на 102 метри розтяглася процесія вздовж стіни Кінного двору в дрезденському замку - резиденції герцогів,
- точніше, не вздовж, а на самій стіні -
і палило сонце зображення, зволожував сніг та дощ, псувались потроху фарби,
тож в 1907 році професор Дрезденської академії мистецтв вищезгаданий пан Вільгельм Вальтер реконструював картину,
да не на шарі вапна, а на вічній кераміці,
двадцять три тисячі плиток з мейсенського фарфору зафіксували в віках урочисту "Ходу князів".
* * * * *
Розпочинають процесію герольди, сурмачі, прапороносці. Далі йдуть численні правителі: від засновника династії Конрада Великого до короля Георга. За маркграфами, герцогами, курфюрстами, королями - в хвості - плентається народ: художники, вчені, ремісники, шахтарі, селяни, учні Школи Хреста в Дрездені, студенти Вищої технічної школи Дрездена та університету Лейпцига. Найостанніший — власною персоною пан Вільгельм Вальтер в чорному капелюсі.
Прислухайтеся, почуйте дудіння дудок. Цокіт копит, тяжкий розмірений крок... Відчуйте велич процесії... Це князі йдуть вперед, - не справа наліво, а туди, де розпочиналася їх золота епоха, - в раннє середньовіччя; в минуле, бо майбутнього в них нема, - в твань і ліси, в болота.
При оформленні сторінки використані фото Franziska Bauer, Claus Hamburg, Hyacinthe RAIMBAULT та чиєсь ще.