Трохи історії
Федеральна земля Саар
Федеральна земля Саар - німецькій еталон площі. Все, що вимірюється в Німеччині, вимірюється в Саарах. Наприклад: "Швейцарія в шістнадцять разів більше, ніж Саарланд". Це вельми зручно. Адже Саар найменша з федеральних німецьких земель (за винятком Бремена, Берліна та Гамбурга). І до того ж усі в країні більш-менш уявляють про що йдеться. Бо в давнину на теренах нинішнього Саару хазяйнували кельти, потім прийшли римляни, але в часи великого переселення легіонери накивали п'ятами під тиском германських племен і з тієї пори доля краю нерозривно пов'язана із Німеччиною, - якими б гучними титулами не іменували себе правителі Саару, яких би орлів чи левів не ліпили на свої герби, усе це було лицарство німецького кореню,
і якби б Саар був шматом пустелі ми б дуже не дивувалися таким ходом подій,
але ніт: місцеві грунти родючі, надра багаті,
тож час від часу накочувалося на Саар лихо, приходили іноземці і палили церкви та селища, і вбивали чоловіків, і гвалтували жінок, - чомусь саме такі у війни звичаї... Але раз по раз чи то силою зброї, чи то за збігом обставин відновлювався сталий порядок, і черговий єпископ або герцог казав на німецькій мові: "Моє!".
І всі інші погоджувалися: "Маєш право".
А втім знання німецької мови для володаря Саару було необов'язковим.
Деякі з царювальників...
імператор Священної Римської імперії та герцог Лотарингії
герцог Лотарингії та Бара
король Польщі та герцог Лотарингії
* * * * *
Десь так із тринадцять століть в побоїщах, неврожаях, голоді, епідеміях і спаленнях відьом йшли собі потихеньку в Саарі справи, аж раптом сталася Революція. І не тільки та, де тиранів летять голови, а ще й індустріальна. Керамічна й скляна промисловість, порцелянові фабрики, ливарне виробництво, шахти і рудники, - буквально на очах перероджувався Саар, бо щедро обдарував Господь цю землю: мідь, вапно та вугілля...
- вугілля! оце, мабуть, найгірше -
і от вже Саар не звичайний мало кому цікавий клаптик Європи, а стратегічний ресурс,
ковдра, яку тягли на себе сильні мира цього, рвали, мов хижаки здобич...
В 1750 році принц Вільгельм Генріх фон Нассау-Саарбрюккен, націоналізувавши всі вугільні рудні Саару, прибрав перспективну галузь до своїх хазяйновитих рук, але кісткою в горлі стала чужа власність, - в 1792 році Саар окупували французькі революційні війська і вся князівська маєтність перейшла до заправляючих іменем Революції спритників - вже невдовзі, мов побиті пси, тікали не чуючи ніг доблесні наполеонівські орди і рішеннями Віденського конгресу Саар розпаювали між Баварією та Пруссією... історія Саару протягом дев'ятнадцятого та половини двадцятого віку - це війна,
адже не було і немає миру на нашій планеті,
бо сказано: "хочеш миру - готуйся до війни",
а як ще хотіти миру, коли не копати вугілля, не плавити сталь, не виробляти гармати?
В Другому Райху на долю Саару приходилося двадцять відсотків виплавки сталі - і слово "доля" тут має не статистичне забарвлення, це шлях, - який не залежить від бажання людини; обставина, яка визначає увесь хід подій.
* * * * *
Саар ніколи не був покордонням між Францією та Німеччиною, це лінія розлому між непримиренними ворогами: франко-прусська війна, перша й друга світові війни, - Саар завше ставав місцем кривавих битв. В часи ж міжвоєнних проміжків, коли знеможені супротивники переводили дух і накопичували сили для подальшої бійки, Саар перетворювався на ристалище для дипломатичних баталій: хто отримає саарівське вугілля, хто здобуде саарівську сталь, хто зробить більше гармат, той і житиме.
Одже, осінь 1918 року, фронти війни розвалилися, селища й міста Другого Райху наповнилися дезертирами, осатанілий люд вишукував по панським подвір'ям кого б оце без зайвих слів розстріляти, Німеччиною, мов пошесть, ширилася революція, 9 листопада 1918 року рада солдат та робочих проголосила у Саарбрюккені "Соціальну республіку", а за кілька днів (22.11.1918) французькі окупаційні війська вторглися в Саар і поклали край безладу, - "Служба контролю шахт дю-Бассен-де-ла-Сар" взяла на себе управління саарівськими вугільними рудниками.
В ході перемовин між державами-переможцями, які відбулися в 1919 році, пан Клемансо вимагав приєднання Саара до Франції, але колеги вгамували апетит ненаситних французів. Компромісом стало створення Території Саарського басейну, якою згідно мандату Ліги Націй вельмишановна Франція мала керувати, аж допоки народи Саару дозріють до самостійного визначення своєї долі.
В 1933 році такий час настав. В Саарі відбувся плебісцит і 90,73% виборців проголосували за приєднання до Німецького Райху. 17 січня 1935 року рада Ліги націй затвердила волевиявлення жителів спірного регіону, Саарленд возз'єднався з Німеччиною, - усі, хто втік від нацизму в Саар, опинилися за колючим дротом концтаборів, французи вже невдовзі отримали по своїх головах тонни смертоносної сталі,
- і не тільки вони -
після другої світової війни перед переможцями встало те саме питання: що робити із Сааром?
США і Велика Британія прагнули включити Саар, услід за Ельзасом та Лотарингією, до складу Франції. Сама Франція виступала за перетворення Саара на незалежну прикордонну державу, на зразок Люксембурга. І знову спитали думку місцевих мешканців. Жити самотніми в цьому бурхливому світі не схотіли 65% саарців. Тоді - після запеклої суспільної дискусії - провели ще один референдум і підтвердилося очевидне: жителі Саару хочуть в Німеччину.
Точніше, не хочуть у Францію, яка у той час все глибше і глибше занурювалася в криваву безодню, в смердючу невилазну твань колоніальних війн...
Бо народ - не політики, він має мудрість сказати: "Доста".
Хочеш миру - живи в мирі.
В 2012 році в Саарі закрили останню шахту. Епоха вугілля закінчилася.
Остання брила вугілля, яка добута у Саарі.
* * * * *
Насамкінець
В 1945 році Саар опинився у французькій зоні окупації, з 1947 року був відокремленим від Німеччини регіоном під протекторатом Франції, мав свою конституцію і органи урядування, випускав власні гроші та поштові марки, встиг прийняти участь в Олімпійських іграх 1952 року і в чемпіонаті світу з футболу 1954 року,
- вилетів на відбірковому етапі, програвши саме західним німцям, -
може саме тоді саарці і збагнули: краще разом з командою чемпіонів;
27 жовтня 1956 року Франція та ФРН уклали так званий Люксембурзький договір і 1 січня 1957 року Саар став федеральною землею Німеччини, - номер 10 на його спині.
При оформленні сторінки використані репродукція картини Антона фон Вернера "Штурм Шпихерер Берг" (зображення штурма Шпихерерських высот біля Саарбрюккена 6 серпня 1870 року), а також фото Stefan Oemisch.