Дармштадт
Що подивитись?
Глава 1
Дармштадт - столиця колись-то Великого герцогства, а нині федеральної землі Гессен.
Доля Дармштадта, як дві краплі води, схожа на долю багатьох німецьких міст і містечок: перша письмова згадка про Дармштадт датується одинадцятим віком, невдовзі він став резиденцією ландграфів Гессенських, в 1806 році за участь в повзучому наполеонівському поневоленні Батьківщини ці державники отримали титул герцогів, а їхня столиця корону на герб і додаткові територіальні придбання,
століттями господарі Гессена дбайливо оздоблювали родинне гніздечко,
ладнали і лаштували побут,
аби одного недоброго дня прилетіли британські бомбери і стерли з лиця землі Дармштадт,
сімдесят вісім відсотків домів було знищено,
і в місті геть не було б що дивитись, якби вперті і працелюбні німці після війни не тільки набудували безліч малоцікавих новобудов, але й відтворили декілька історичних цікавинок,
серед яких виділяється Residenzschloss,
- виділяється перш за все своїм грандіозним розміром -
Нині в колишній герцогській резиденції квартирує Технічний Університет,
від минулих господарів залишилися хіба що вживані речі,
вони зберігаються в дзвіниці,
там музей,
звідси і почнемо нашу оповідь, адже надщерблений посуд - напрочуд гарний символ:
Світ крихкий.
А втім, мусимо визнати, колекція Schlossmuseum викликає невдаване здивування,
на блюдечках ані тріщини,
лаковані поверхні блищать,
скільки не вдивляйся в виставлені експонати, не побачиш жодних дефектів,
посуд, вази, меблі, карета, платтячка... усе, як новеньке,
якось не відчувається плину і тліну часу...
не комільфо.
* * * * *
Зате з Burg Frankenstein усе автентично.
Особливо, якщо в фотошопі домалювати блискавки.
Слід зауважити, що цей замок знаходиться не в межах Дармштадта, а на відстані приблизно десяти кілометрів від міста, але їх варто здолати заради живописних руїн, мальовничих ландшафтів, легенд і алюзій на вигадку Мері Шеллі, а також фестивалю гірської гімнастики, який починався з метання каменів та ходьби визначеним маршрутом, а нині доповнився змаганням із жбурляння стволів дерев і ще кількома не менш цікавими спортивними дисциплінами.
Пам'ятки та цікавинки
Для любителів архітектури Дармштадт - розрада очам. І хоча в повоєнні роки сплюндроване місто постало з руйновища з дещо спрощеними фасадами, однак при належній наполегливості і тут, серед суцільної невибагливої забудови, можна відшукати справжні перлини.
Ось, наприклад, класична і вишукана споруда Державного архіву... Колонами, портиком, габаритами, пластикою об'єму і точно вивіреними пропорціями вона невловимо нагадує типовий провінційний театр, і то геть не дивно:
Від початку, по задумці Георга Моллера, ці стіни зводилися як вмістилище герцогських лицедіїв. Однак пожежа 1879 року, відновлення з обмеженим фінансуванням, перипетії пролетарської революції та двох світових війн, і - головне - безжальне бомбардування 1944 року небагато залишило від первозданної красоти.
Після війни служителі муз перебралися в іншу будівлю... ви же знаєте ці акторські капризи, - вперлися, як барани, хочемо щось нове... А театр декілька десятиліть простояв руїною. Нарешті в дев'яностих роках його відбудували і от вам, будь ласочка, для паперів і пилу - полички, для архіваріусів - робочі місця, а для туристів прекрасний зразок беззаперечної архітектурної класики.
На додачу відмітимо:
Залізничний вокзал, спроектований Фрідріхом Пютцером,
башту Моцарта, збудовану в 1938 році як бомбосховище,
ренесансну Стару ратушу,
Weissturm (релікт стародавньої системи укріплень) і Wasserturm (водонапірну башту),
басейн Jugendstilbad з його неординарною сумішшю реформаторства, неокласики та модерна,
і навіть якщо обмежитися пойменованими локаціями, то Дармштадту вже буде не соромно за різномаїття архітектурних стилів,
а є ж ще дітище Хундертвассера, про нього треба згадати окремо:
Бо не баштою, що виперлась в небеса, аби дерти живіт хмарам, а спіральним витком розвивається вверх будова "Лісової спіралі",
- як життя, як буття, що рухаються по спіралі, як частина історії цивілізації, як дрібка мутаційного досвіду, збереженого в ДНК, -
Ефектний фасад, наче той, хто його малював і гадки не мав про конструктивну сітку, жодних прямих кутів, жодної прямої лінії, - адже природа не відає прямих ліній - плавність й опуклість форм,
Вікна, як очі, - сотні, тисячі вікон і кожне з них унікальне, кожне з них неповторне, з претензією на винятковість, - на виняток з правил там, де немає правил, де не існує вимог.
Золоті луковиці, різнобарв'я керамічних колон, дах, засаджений деревами й квітами...
Waldspirale - останнє творіння великого майстра, незадовго до того, як в житловий комплекс в'їхали перші мешканці, Фріденсрайх Хундертвассер помер.
Паркове-садове мистецтво
Дерева на даху "Лісової спіралі" - не єдина зелень в Дармштадті. Хернгартен - самий великий і самий старий парк міста. Ще у шістнадцятому столітті чиїсь руки пестили тут перші паростки, а сьогодні сягають небес їх крони,
- звісно, це швидше метафора -
Фізично це не можливо, враховуючи купу часу, що минула з тієї пори... сфантазовані нами паростки, як не попиляні садівниками на дрова, давно вже перетворилися на труху, - результат багаторічної праці ненажерливих короїдів...
А втім, звідки б не узялась тут рослинність, хернгартенський затишок користується попитом серед містян і туристів: літом по травичці бігають дітлахи, зимою задумливими алеями блукають якісь романтичні жіночі постаті, весною і золотою осінню сидять в біргартені чоловіки, п'ють неквапливо пиво.
Інша популярна локація - Сад принца Джорджа.
Це справжня оаза для відпочинку серця: бордюри, фонтани, тиша і спокій, безліч декоративних рослин. На городі ростуть овочі. Ще за пана герцога заведеною традицією, капустину чи якусь іншу городину можна купити просто на місці... красота.
І третій пункт садово-паркового п'єдесталу: Сад принца Еміля...
Є й четвертий і п'ятий пункт, і шостий, і сьомий. І таке, що парком його не назвеш, але й не сказати про це не можливо,
- "Вихор" мається на увазі, знаменитий дармштадтський Vortex -
і за цими ботанічними дивовижами,
купно з палацами, музеями, басейнами, банями, картинними галереями, платтячками принцес і порцеляновими колекціями,
може скластися враження, що ми забули про головну цікавинку гессенської столиці, - колонію художників на Mathildenhöhe.
Це хибне враження. Нічого ми не забули. Тицькайте на посилання і читайте наступний текст.
При оформленні сторінки використано фото: R.C.W., Dom Nessi, Harri Schulz, Georgievi та чиїсь ще.