Скандербег
Непереможний, непереможений
П'ятнадцятий вік - вік возвеличення Порти.
Угорці, серби, греки, болгари... Пів-Європи взнало силу меча османів і чи не всі підкорилися, погодилися на долю рабів. Найсильніші з народів здалися, найгордовитіші схилили голови. От тільки албанці і вождь їх, відомий як Скандербег... Найшла коса на камінь.
Влітку 1455 року Скандербег осадив Берат. Декілька потужних бомбардувань зробили свою справу, - гарнізон фортеці із властивою азіатам щирістю пообіцяв капітулювати. Чи то сьогодні опівдні, чи то завтра зрання комендант збирався винести переможцям ключі від міста, але щось ніяк не міг тих ключів відшукати... Допоки тривають пошуки Скандербег відправився десь у Вльору, залишивши під Бератом частину війська на чолі із Музакою Топіа... То була дороговартісна помилка.
Двадцятитисячна армія, що прийшла на підмогу осадженим, застала зненацька албанський табір.
Чи варто описувати, що буває після слова зненацька? Албанців знищили. П'ять тисяч кавалеристів, - майже кожний третій з повстанців. Уся артилерія. Усі фахівці саперного діла... катастрофа.
* * * * *
"Катастрофа" покотилося по горах да по ущелинах і тяжким сумом відбилася страшна звістка на задубілих від безжальних вітрів обличчях, і защемила у народному серці зневіра.
Підтримка знаттю справи повстання відчутно зменшилася. Мойсі Големі перейшов на бік турків. Небіж Скандербега - Гйордж Балшіч - продав османам фортецю Модрич за тридцять тисяч дукатів. Інший племінник і найближчий соратник Хамза Кастріоті також переметнувся, - після народження в дядька сина, цей хлоп втратив надію на спадщину, - тож вирішив здобути багатство зрадою...
- бо милість султана безмежна: геть усім, хто схиляє голову, перепадають крихти з його щедрого столу, -
Одже,
у 1457 році Порта вирішила раз і назавжди розчавити спротив албанців. Сімдесят тисяч воїнів вів із собою Ісхак-бек, на підхваті у полководця перебував Хамза Кастріоті, людина талановита й досвідчена, - він знав все про тактику своїх співвітчизників-партизан.
Непереможний
Військо албанців тікало в усі боки. Невеличкі загони повстанців спішили накивати п'ятами при наближенні султанської армії, - не те, що серйозного бою, жодної сутички не відбулося... Звісно, що ганятися за боягузами не личить воякам Порти. Вони стали табором. Тиждень, два, три... очікуючи на ворога, турки стояли табором, - ворога не було.
Скандербег зник.
Покритий пилом на змиленому коні в Рим примчав від нього гонець, - Албанія завойована... Інформація про подію досягла султанських вух, відповідні чутки поширилися у таборі... Дух безтурботності опанував військом. Воєначальники спочивали на лаврах, вартові дозволяли собі дрімати.
Два місяці тиші і лінощів - липень, серпень.
Другого вересня - в час коли, відступає ніч і сонячним світлом стрімко розгоряється тло ясного неба, - заполошний крик: "Скандербег" розшматував спокій безжурних снів. Албанці з'явились нізвідки. Вони були скрізь. П'ятнадцять тисяч турецьких воїнів було вбито чи не миттєво. П'ятнадцять тисяч потрапили у полон. Решта змогла втекти.
Додати, що Скандербег мав під рукою усього-то десять тисяч чоловіків? Мабуть, зайве...
Мудрість султана відома, - почувши про фіаско при Альбулені Мехмед II вирішив за найкраще замиритися із непоступливим Скандербегом. Незабаром вони уклали угоду про перемир'я, Порта визнала Скандербега незалежним правителем незалежних своїх земель.
Непереможений
Перемир'я - не мир... Ясна річ, славний албанський лицар погодився не воювати з османами, лишень для того, аби мати змогу воювати в Італії. Бо ж албанці друзів не зраджують... А так сталося, що саме в цей час король Фердинанд, син Альфонсо V, встряв у халепу з сусідами. Тож ратні справи привели Скандербега на Апенніни (нагадаю, він був арагонським генерал-капітаном). Там наш герой розбив анжуйців та інших зазіхачів на неаполітанський престол, закріпив трон за родиною Арагону і мерщій повернувся на Батьківщину,
- бо хто ж не знає: велик розум султана і неосяжна його прозорливість... тільки-но Скандербег за поріг, а Мехмед вже зметикував, то є найкращий час для завоювання Албанії, -
Дуже велику армію послав на цей раз султан, - і розбили її албанці (битва при Мокрі).
Ще більшу армію послав наступного разу султан, - і розбили її албанці (битва при Охриді).
І в третій раз послав армію турецький султан, - і в третій раз розбили її албанці (битва при Скоп'є).
І, звісно, якби б то була казка, то після третього разу усе мало б завершитися якимось веселим весіллям: мед-пиво пили би гості, і по вусах би їхніх текло, і в рот би, ясна річ, що нічого б не попадало... Але це не казка, це звичайне людське життя. Ще неодноразово приходили у багатостраждальний цей край османи, марширували у пилюзі їх армії, крокували назустріч смерті. І раз по раз вставав перед ними герой, і боронив рідну землю, і бився, бився, бився,
- бився, так і залишившись не переможеним, -
а потім взяв та й помер, нібито від малярії...
17 січня 1468 року Скандербега не стало. Невдовзі Порта окупувала Албанію.