Скандербег
Хроніки пилюги
Турецький хроніст вмочив перо у чорнильницю, присунув до себе аркуш пергаменту і тяжко замислився.
Про що писати?
Про полуденну спеку? Про спрагу? Про пил, який хрустко скрипить на зубах і немилосердне палаюче сонце? Про повислу в повітрі куряву і як у цій чорній, майже непроглядній хмарі сухої пилюги, здійнятій копитами, скоче незліченна султанська кіннота, марширує піхота, котиться артилерія, - нескінчені вози з провіантом, спорядженням, амуніцією. І уся ця сила силенна суне на мініатюрну Албанію і найхоробріші з християн схиляють голови у покорі, ціпеніючи перед величчю і військовою міццю Імперії.
О! За роки служби хроніст наловчився описувати здобутки, підкувався в метафорах, набив руку на вітіюванні...
Однак от біда, той клятий Скандербег і не думав схиляти голову.
Як оце не вигадуй, як не вправляйся квітчастим багатослів'ям, але алегоріями і пишнобарвними фразами результатів походів не зміниш.
Влітку 1444 року албанські повстанці зіштовхнулися з військом османів у битві при Торвіоллі. Від двадцяти п'яти до сорока тисяч воїнів вів у бій грізний Алі-Паша, улюблений воєначальник султана. У Скандербега було десь сім тисяч піхоти і вісім тисяч кавалеристів. Відчуваючи смак неминучої перемоги, турки навалилися усією масою. Але тільки-но закипів бій, як ззаду, у тил, їм вдарили приховані до пори, до часу резерви. Вершники на ім'я смерть.
Січа була страшенна. В ній полегла чи не половина османської армії, Алі-Паша ганебно збіг.
У жовтні 1445 року османи спорядили наступний великий похід. Волею повелителя правовірних п'ятнадцятитисячне військо під командуванням Фируз-Паші вирушило покарати ненависного Скандербега. Мабуть, і блюдечко везли у обозі, аби піднести на ньому своєму володарю голову невдячного зрадника. Але не так сталося, як гадалося. Швидким маршем турки дісталися долини Чорного Дрина. Тут, біля гори Мокра їх перестріли албанці.
Із Скандербегом була лишень його особиста гвардія, три з половиною тисячі вояків...
Охочі можуть пошукати подробиці тієї кривавої різанини. Фируз-Паша відправився на небеса на чолі зведеного загону чисельністю десь у півтори тисячі своїх товаришів по зброї. Ті з проворних і ловких спритників, кому пощастило втекти від нещадного меча Скандербега, переказували з повними жаху очима про зачаклованого велетня, якого не бере ані спис, ані ятаган, про закованого у панцир богатиря, якому розрубати людину навпіл - це як один раз плюнути... так народжувався міф,
- невмируща народна легенда -
Хоча, як на мене, в цих переказах зовсім немає вигадки:
Скандербег і дійсно був справжнім гігантом та людиною неймовірної фізичної сили, розвалити суперника від ключиці до попереку то для нього не щось виняткове, а звична рутинна справа, швидше навіть буденщина, бо вів його шлях воїна,
кількість трупів, яких Скандербег залишив на цьому шляху, налічує декілька тисяч,
- маються на увазі лиш ті, кого він вбив особисто,
Адже належав албанець не до тієї породи хитрунів-мудрагелів, що сидять на троні і плетуть павутиння інтриги, - ніт; Гйордж Кастріоті від народження був вождем; з тих, хто не посилає на смерть заради химерної імперської величчі, а йде перш за все сам, йде і б'ється у перших рядах пліч-о-пліч із одноплемінниками, - за честь, за незалежність, за нову, вільну Албанію.
Сіль. Двісті возів
Мурад II відряджав гонців з листами бунтівнику, просив Скандербега отямитися, писав: "Ти ж мені був, як син"... Даремно. Заколотник чхати хотів на сентиментальні резони і робив свою чорну справу. 1446 рік: турки биті біля Охриду та у битві при Отонеті. 1447 рік: венеційці... Так, на початку повстання Венеціанська республіка підтримала Скандербега, вважаючи, що отримає на кордонах безпечний буфер з османами. Вже за рік дожи прозріли: замість хижої Порти вони дістали сусідом ще небезпечнішого хижака. Сто дукатів за вбивство албанця мали вирішити проблему, але діло не вигоріло... І тоді венеційці запропонували туркам навалитися з двох боків.
Одже, 1447 - 1448 рік. Сфетиград. Розгром венеційців під Шкодером. Осада Дурреса. Перемога над турками у битві при Оранике. Сам Мустафа-Паша і ціла купа його офіцерів опинилися у полоні. Від когось із бранців Скандербег довідався, що це саме Республіка підштовхнула Порту до вторгнення. Битва, декілька тисяч трупів венеціанських найманців, кров'ю цих тисяч сплачено за привілей Скандербега купляти в Дурессі без мита 200 возів солі щорічно.
Осада Круї
1450 рік: осада Круї османами. Безперервне кількамісячне бомбардування, три крупних штурми стін, - допоки гарнізон фортеці боронив родинне гніздо Кастріоті, сам Скандербег кружляв довкола стотисячного війська осадників. Тактика випаленої землі, цілями албанців стали ворожі каравани з провізією та припасами. Невловимі і всюдисущі, воїни Скандербега були ніде і скрізь, - вони з'являлися, наче привиди, і летіли, летіли з плеч голови мусульман, летіли назустріч Аллаху.
Чим ближче до холодів, тим безперспективніше виглядала оця вся затія. Хвороби лютували в османському таборі, пустою водичкою кипіли похідні казани яничар. Із злобою і безсиллям дивилися турки на неприступну албанську твердиню, воїнством опанувала розпука. Нарешті Мурад II визнав неможливість взяти Крую силою зброї і скомандував війську відхід.
* * * * *
В куряві, в чорній майже непроглядній хмарі сухої пилюги, здійнятій копитами, їхала пошарпана у боях кавалерія, схудлі коні тягнули гармати і пилюжила, пилила по дорозі піхота, - щезала за обрієм армія, - забиралася геть.