Скандербег
Національний герой Албанії
Міф - це герой.
Він вириває з грудей своє палаюче серце, краде у богів вогонь, вбиває дракона.
У героя немає тата і мами, він живе не у часі, а в вічності...
І байдуже, що з яєць вилуплюються пташенята, - все одно албанці народилися від орла.
Цей орел злетів безпосередньо з герба Кастріоті.
Так каже міф,
а у міфі немає простору для сенсів і антропологічних теорій, народження нації - це територія подвигу і героя.
Так!
Гйордж Кастріоті міг стати славетним воїном, водити османські армії у походи і підкорювати народи, мити чоботи у Індійському океані,
- чи де там йому ще заманеться? -
і найчарівніші жінки вертіли би голими животами перед своїм загарбником, і пихаті царьки падали б ниць і принижено тріпотіли... Ще б пак! це ж сам Іскандер-бег, караючий меч султана... Але Гйордж обрав інший шлях і кожний, хто достеменно знає його біографію, має спокусу не згадувати про відрізані Скандербегом голови земляків-мусульман, відмовившихся слідувати за зрадником, а намагаються зосередитися на легендах: про орла, про героя, про вічність...
Наша історія про героя.
Людину, яку навіть сучасники, ставили врівень з самим Олександром, славетним завойовником всесвіту... Але перш за все це історія. На відміну від міфу історія - то є час, то є факт і простір. Це можливість бачити, не примружуючи очей. Проводити паралелі. Забери у чоловіка можливість порівнювати минуле із сьогоденням і ви отримаєте пустодзвонів та казкарів. Людство, що хворе на хворобу Альцгеймера, - воно вміє ходити, але не знає звідки прийшло, і куди йому йти далі.
* * * * *
Одже,
Як ми вже казали, Гйордж Кастріоті народився не гречкосієм. Виходець не з наймогутнішого, але достатньо впливового албанського шляхетного роду, він мав привілей опинитися у султанських заручниках. У Порті добровільно прийняв іслам. Діставши прекрасний військовий вишкіл, зробив блискучу кар'єру, не мало не переймаючись тим, що пускає кров своїм одноплемінникам та християнам, - різав тих, хто пручався турецькій навалі, вміло і без жалю, за що врешті-решт отримав ім'я Скандербег (на честь Олександра Великого), п'ять тисяч вершників під начало та чималенький санджак Дибер, аби було з чого харчуватися, як належить воїну Порти. При цьому албанець не поривав зв'язків із кланами на батьківщині, зберігав добрі відносини із венеційцями, не розтринькавши жодного із здобутків фамілії, тобто був не тільки хоробрим мужем, але й розсудливим, вправним господарем, аж ось 1 січня 1443 року король польський, угорський і так далі... Владислав III Варненчик виступає у хрестовий похід проти турків.
Брязкіт зброї, хоругви, уся ця пишна мілітарна естетика, - за рік запальний юнак загинув у битві під Варною. Напередодні Владислав відсвяткував усього-то двадцятий свій день народження...
Голову короля османи відшматували від тіла та подарували султану. Довгий час Мурад II зберігав її, як трофей у посудині,
- і -
хто зна,
аби Скандербег відав про цей турецький тріумф чи наважився б він на зраду?
Але геть нічого не видко у туманах прийдешнього, - може, знічев'я примарилася людині якась спокуслива зваба...
Так чи інакше тільки-но хрестоносці схрестили мечі з мусульманами у бойовищі при Ниші, як султанський улюбленець, славетний албанський вояка, один з найвправніших та найдосвідченіших янучар стрімко накивав п'ятами з поля жорстокого бою,
кажучи без вітіювання, втік.
Шлях дезертира
У листопаді 851 року по хіджрі (по нашому восени 1443-го) Скандербег на чолі загону з трьох сотень вершників прибув у Трую, - родовинне гніздо Кастріоті, - і за допомогою майстерно підробленого нібито "від самого султана" листа без зайвого клопоту спровадив губернатора міста куди подалі,
- і -
на цьому
власне закінчується історія Скандербега, починається національний міф.
При оформленні сторінки використано репродукцію картини Яна Матейка "Битва під Варною".