Албанія
Перш за все...

Не висловленого, не існує.

Аби цей світ існував, ми вимушені розказати про Землю. Про небо і зорі. Про сонце, створене Богом, щоби люди могли розуміти, як виглядає день, про місяць, створений Богом, щоби люди могли знати про ніч, і, власне, про самого Бога.

Про розпечений полуденним жаром степ, що пашіє запахом трав; про чорне рілля, яке скиба за скибою кладеться за плугом; про дзижчання бджоли і пурхання безтурботних метеликів.

Про п'янкий аромат бузка і блискучі дівочі очі, про любов та кохання, про тисячі тисяч слів, - наприклад, "Ти ба, яка риба". Про шаленство, розсудок, смерть і безсмертя, голодомор і комісарів. Про Рим та його доблесні легіони. Про варварів. Про лицарів та щурів; про сир, ананаси, шампанське. По жито з неодмінною прірвою. Про терикони і соняшникові поля. Про схід, що полум'яніє загравами...

Про тривоги і бомбосховища, про купи битого каменю замість житла, і знову про смерть, і знов про безсмертя. Як встає сонце, що створене Богом, аби ми розуміли, як виглядає день, як у туманах прийдешнього ідуть росяні ранки, а за ними у клопоті та надіях проходять тижні, роки, дні, віки, тисячоліття...

І все одно, пазл не складається.

Чогось не вистачає.

Боже!

Немає Албанії.

Забув.

Здавалось би, крихта, але ніт: то пролом у нашому Всесвіті. Отвір у оболонці космічної станції, скрізь яку порожнеча із свистом висмоктує кисень. Безодня, де гине цивілізація. Чорна діра.

Бо немає Албанії, - і, значить, немає святої мати Терези.

Щоб тоді ми знали про милосердя?

І чи залишилися б ми людьми?

* * * * *

Тож про Албанію...

Перш за все: це європейська країна. Шмат Балканського напівострова. Межує з Грецією, Північною Македонією, Косово та Чорногорією. Отрантська протока вузькою водною смугою відділяє Албанію від Апеннін. В погідний сонячний день хвацькі албанські підлітки можуть спостерігати, як оголені до купальників дефілюють по славетних пляжах Бриндізі молоді італійки. Для цього хлопцям треба мати лише добрий бінокль або зір, як у орла. Зазвичай, з оптикою у них не складається, а от із зором усе в порядку: албанці - діти орлів.

Албанський орел. Албанський прапор. Албанія

Сімдесят відсотків країни - це гори. На півночі височіють Альпи, на сході гірські хребти утворюють природні кордони держави; центральна частина також відзначена гористим рельєфом; дуже поширений карст і, відповідно, багато печер; вся Албанія розшматована річками на окремі гірські масиви, наче хлібосольна хазяйка без зайвої економії нарізала цей пиріг для дорогих гостей щедрими до марнотратства кусками: "Пригощайтеся, будь ласка, панове. Як то кажуть, що Бог дав".

До речі,

Якщо вже мова про Бога, то що Творець дав Албанії?

Бог дав

Бог дав Албанії пишну природу, середземноморський клімат і два теплих моря: Адріатичне та Іонічне. Одже, перш за все, у тих, хто збирається відвідати ці краї, має виникати питання, чи брати з собою плавки? Неодмінно беріть. Майже вздовж усього узбережжя тягнеться низовина, славетна албанська рив'єра. Піщані та галечні пляжі, готелі на будь-який гаманець, національна смачна їжа... плавки беріть.

Щодо купальників... От із цією штукою я би радив не квапитися. Адже під тутешнім благодатним сонцем товчуться не тільки приїжджі, є й місцеві, - народ, прямо кажучи, гарячкуватий. До того ж мало не всі вони мусульмани. Чи не образить кого ваше оголене тіло? Вирішувати вам...

Якщо ні, то і місцеві будуть не проти на вас подивитися. Нащо їм здалися ті молоді італійки, коли поруч така краса.

Підсумовуючи

Підсумовуючи, посумуємо... Геть нічого не встигли ми розповісти про Албанію, - ні про її мальовничу природу, ні про строкату історію, ні про самобутній, не схожий ні на що колорит.

Констатуючи це, порадіємо. Адже народилося передчуття: відтепер вона не загубиться. Ще з'являться, ще неминуче з'являться суворі пустельні скелі, і тоді, будьте впевнені, розмова не обмежиться плавками да купальниками... Бо вже джигітують довкола таємні вершники, і летять, летять до далеких отрогів. Гасне день і з густих туманів минулого постає фігура Георгія Кастріоті, відомого як Скандербег.