Кобург
Пам'ятки та цікавинки

Глава 2

Треба жити в якійсь дірі, аби вважати Кобург за туристичну перлину.

Але й геть не вартим уваги його не назвеш. Тут добре міксовані мальовнича охайність невеличкого німецького міста, зелень парків і небесна блакить, і міць кріпосних мурів на фоні цієї блакиті, шарм палаців герцогської доби, легенди, плітки, історії,

голова мавра на кобурзькому гербі, яка є запорукою існування тисячі побрехеньок,

пам'ятники і статуї, церкви різних конфесій, фахверкові та модернові фасади,

словом, чимало всього,

саме стільки, аби не поспішаючи все роздивитися за один день,

та ще щоб залишилося трохи часу випити кухоль пива.

А втім

- якщо вже мова зайшла про пиво -

то маємо достатньо слушну пораду: відведіть на вояж до Кобурга не один, а два дні... Повірте, ми маємо рацію.

Отже Кобург.

Місто невеличке, але й не таке мале, щоби ми увесь день, як дурники, бігали ним і нишпорили в пошуках пам'яток та цікавинок. Краще мати детальний план. І першим пунктом цього детального плану має бути Фесте-Кобург (Veste Coburg), - чи не найбільший замковий комплекс Німеччини, який до того ж зберігся в цілком пристойному стані.

Коли ми абзацом вище казали про міць мурів на фоні небесної сині, то презентували саме цей мальовничий вид: стіни й вежі фортеці неймовірно прикрашають пейзаж, додаючи загальній картині краси та романтики. І хоч би якими далекими ми не були від гіпертрофованої експресії, єдиний погляд на Фесте-Кобург породжує в нас потребу в якомусь поетичному порівнянні,

- наприклад, з короною, -

креатори туристичної індустрії зазвичай так і називають його: "Корона Франконії".

Розташований Фесте-Кобург на пагорбі, що височіє над містом. Аби дістатись до замку треба вдертися на вершину, водночас напружуючи м'язи помірними фізичними навантаженнями і милуючись розмаїттями фарб, яких природа не пожалкувала для розкішного парку: від тендітної весняної зелені до чорно-білих зимових офортів; від восково-жовтих, золотавих і брунатних традиційних жовтневих відтінків до забарвлення геть незбагненого, фантастичного листопадового божевілля,

і

трохи наблизившись,

не забудемо оцінити вправність середньовічних майстрів, що звели ці оборонні споруди,

- глибокі рви, високі мости, бастіони, башти, залізні решітки, -

порадіємо, що з'явилися під стінами Фесте-Кобургу не завойовниками, а туристами,

що в нас немає потреби брати ці стіни штурмом, достатньо купити квитки і опинитися усередині, в приміщеннях, які за дідів-прадідів були житлом та коморами тутешніх герцогів, а нині слугують музеєм: меблі, зброя, лицарські обладунки, більше двох тисяч кубків з венеційського скла і колекція весільних карет... але пам'ятайте увіщо це зібрання перетвориться рівно опівніч.

... звісно, це жарт...

Однак, якщо вам спало на думку, що в цьому випадку легковажні витівки недоречні, то із усією серйозністю ми можемо і продовжити: посуд, скульптури, гравюри й картини усіх країн та усіх технік за трохи неповне тисячоліття; витвори середньовічних ремісників; ордени, медалі, монети - десь під двадцять тисяч предметів, - тобто чи не тонна скарбів; банкетна зала курфюрста і кімната Мартіна Лютера, в якій реформатор церкви жив, ховаючись від інквізиції; усіляке господарське начиння, мобільні мисливські ваги і панцир придворного карлика герцога Йоганна Казимира...

На цьому, мабуть, зупинимось.

А як вам здалося, що цього замало, аби лізти угору, якщо перспектива підйому пішки на 167 метрів по вертикалі навіяла вам деякий сумнів в його доцільності, якщо саме слово "вдертися" викликає у вас паніку і душевний роздрай, - що ж - викресліть пункт перший з вашого детального плану і переходьте до пункту другого.

Еренбург (Schloss Ehrenburg) - це родове гніздечко стародавньої саксонської династії Веттинів, її Саксен-Кобург-Готської лінії. Десь так у 1543 році - може, трохи раніше - одному з членів цієї поважної фамілії подумалося, що з його беззаперечною могутністю немає сенсу відсиджуватися за кріпосними стінами на горі. Він спустився долу і на місці запустілого з часів Реформації францисканського монастиря збудував для себе домівку.

Ясна річ, не самотужки герцог клав камінь, - за великі гроші наймав теслярів і мулярів,

що було на той час неабиякою інновацією,

адже зазвичай на подібних об'єктах використовувалась підневільна праця, зганяли з навколишніх сіл люд і, як то кажуть, вчора він гній на поля возив, а сьогодні великий майстер...

Цей революційний підхід до будівельної справи передався і нащадкам Йоганна Ернста, - покоління за поколінням вони розбудовували сімейну маєтність, не жалкуючи коштів: постійно щось зводили, щось ламали... Ніколи не був Еренбург занедбаною пам'яткою старожитності, завше крокуючи в ногу з сучасністю, завше в руслі новітніх тенденцій, - то одним з перших відзначиться ренесансом, то згорить і відродиться, здобувши ознаки бароко.