Штутгарт
Господар на пагорбі
Глава 1
Штутгарт - столиця землі Баден-Вюртемберг.
Перші згадки про Штутгарт датуються початком дванадцятого століття і якби тогочасному мандрівнику спало на думку описати його в двох словах, то були б ці слова "кобила" та "сад", адже ще з десятого віку тут, на родючих луках долини ріки Неккар, розводили коней.
Кажуть, герцог Людольф Швабський заснував на тутешніх землях свій кінний завод і це значить, що історію Штутгарта ми мусимо вести з року десь так 945-го.
Власно кажучи, назва топоніму Штутгарт то спотворене Stuotengarten, яке на давньонімецькій і означає "кобила" та "сад" (в значені "сад" - "первісне місце поселення").
* * * * *
У 1080 році в ці краї перебрався Конрад.
Свій родовід сей лицар вів від саліанських герцогів... Врешті решт це неважливо... Силою зброї Конрад здобув право володаря, на високому пагорбі збудував неприступний замок, і, з острахом дивлячись на могутні його стіни, шепотіли місцеві насельники: Wirt am Berg,
- Господар на пагорбі -
цей шепіт і дав ім'я започаткованої Конрадом Першим династії, а також неосяжним їх володінням: спочатку графству, потім герцогству, а з часів наполеонівських завоювань - королівству... Так, так, саме з милості корсиканського вискочки штутгартські можновладці отримали королівську корону, і разом з тим нове написання прізвища - Württemberg... аби ніхто не сплутав, хто цим краям віднині господар, - господарем може бути тільки один.
* * * * *
Однак все проходить, як сказано в одній книзі...
В страшних корчах від раку шлунка здох у вигнанні творець найвеличнішої в світі імперії, від королівських амбіцій вюртемберзької династії залишився тільки примарний спомин, сьогоднішній голова дому Вюртемберг варить пиво та займається нерухомістю, і, як не вдивляйся в маківку пагорба, що височіє над Штутгартом, не побачиш стародавньої цитаделі: в 1311-му вороги зруйнували замок.
Втім вже невдовзі Вюртемберги відбудували родинне гніздо, хоча і в дещо меншому розмірі.
В 1519 році - коли Ліга міст під командуванням Вільгельма Баварського окупувала чи не увесь Вюртемберг - замок згорів, але знов, наче птах Фенікс, повстав з попелища.
При цьому, слід визнати, що порівняння із Феніксом, то швидше метафора.
Тож якщо ваша уява встигла намалювати високі замкові башти і прапори, що майорять над ними; димні факели, які ледь освітлюють залу, розганяючи тишу й пітьму; коминок, де тріщить і гуде вогонь; довжелезний стіл, геть заставлений наїдками, і велику родину аристократів, які з золотих кубків неспішно смакують вином, то,
- мусимо зауважити -
трохи погарячкувала ваша фантазія,
ані вогню в камінах, ані розважливих герцогських посиденьок замок вже не побачив,
численні члени фамілії Вюртембергів набудували собі домівок і розповзлися, роз'їхалися по більш комфортним оселям,
покинутий дім предків стояв, наче спохмурніла примара,
осиротілим занедбаним недобудом,
аж допоки в 1819 році Вільгельм I не велів знести напівзруйновані (напівзбудовані?) стіни і поставити на пагорбі мавзолей,
погребальну капеллу для своєї улюбленої дружини, Катерини з роду Романових,
доньки Павла, вбитого заколотниками царя.
Grabkapelle - справжній витвір мистецтва, створений архітектурним генієм Джованні Салуччи: каррарський мармур, чотири портики, надпис над головним входом "Любов не закінчується ніколи"... Додайте до цього легіт, виноградники, що встеляють долину і схили пагорба, чудовий вид, атмосферу спокою та умиротворення, і ви отримаєте чи не найкраще місце в Німеччині, аби розмислити трохи про вічне...
Про те, що спритник Салуччи скопіював свій шедевр з Вілли Ротонда роботи Андреа Палладіо.
Про те, що Катерина з роду Романових - донька німкені і німця.
Про те, що шлюб з Катериною був для Вільгельма не першим і не останнім, вже за рік по смерті жони сей Вюртемберг знайшов втіху в обіймах чергової дружини.
Щодо інших жінок, то й ними король не гребував.
І, звісно, за інших обставин ми б могли безкінечно довго перебирати прізвища баронес і актрис, яких плітки зараховували в королівські коханки,
однак цей текст не про те, що "любов не закінчується ніколи",
він про те, що "все проходить",
- так сказано в одній книзі -
і на підтвердження цієї беззаперечної мудрості одного разу Вільгельм віддав богу душу, і тіло його опинилося в погребальній капеллі, поруч з дружиною, - Катериною з роду Романових - у сусідньому саркофазі.
До речі, про вид з пагорба і виноградники
Штутгарт - єдине місто в Німеччині, де й досі вирощують виноград на території міста. В 1108 році, згідно архівних записів, монастир Блаубойрен отримав штутгартський виноградник від ченця Ульріха в подарунок, і з тих пір обліплені виноградними лозами схили місцевих пагорбів, - зеленіє листя, звисають кетяги, і потирають руки в очікуванні урожаю чоловіки. В шістнадцятому столітті Штутгарт був найбільшим виноробним районом в Священній Римській імперії після Відня та Вюрцбурга, вправно й хвацько вела бізнес місцева гільдія, вино експортувалось через Ульм на схід, - і далі, далі... Від Середньовіччя і до віку двадцятого вино залишалося основним джерелом доходів Штутгарта. Та й нині штутгартські винороби не дуже бідують: Stuttgarter Weindorf - дванадцятиденне свято безжурної вакханалії – тому яскраве підтвердження.
* * * * *
І от, до купи збираючи коней, лицарські замки, пагорби й виноградники, і грона, що зріють, визрівають на сонці, перед нашим внутрішнім зором мимохіть постає якесь затрапезне селище...
Однак в 1320 році Штутгарт отримав Статут, роком пізніше Вюртемберги зробили його столицею свого графства, помалу - потроху тут з'явилися церкви, ринок, театр, військовий духовий оркестр, велетенська в'язниця... і врешті решт кінний завод, названий містом, і справді перетворився на місто.
Як казав славетний філософ Гегель
(між іншим, уродженець Штутгарта):
... Початок є нерозвиненим результатом, а результат є розвиненим початком.
При оформленні сторінки використані фото marc, Max та чиєсь ще.