Другий Райх
та його творець
Мов торішня зіпсована гниттям капустина, що смердить у льосі затхлою застояною вогкістю, так і німецькі князівства на початку дев'ятнадцятого століття кваснули собі у розсолі Середньовіччя,
пихаті та набундючені,
при цьому геть не спроможні зробити щось путнього,
вправні хлопи з островів навіть почали маркувати свою продукцію знаком "Made in...", аби тутешні покупці не сплутали гожий товар із місцевим непотребом.
І, здавалось би, довіку носити німцям звання аутсайдера, але революційні події 1848 - 1849 років докорінно змінили ситуацію у німецьких державах:
і трударі, що не дивно, і всілякі ділки, і лицарська дрібнота, спадкоємці священно-римських імперських традицій,
ба більше,
навіть князі енергійно струсили пил зі своїх прадавніх одеж і впевнено закрокували в майбутнє.
В майбутньому все ясніше маячили обриси Другого Райху.
* * * * *
Мимоволі виникає спокуса саме пальбу і криваві зіткнення Березня оголосити передумовою для єднання країни. Але ніт, більш уважний аналіз доводить: залізна дорога створила єдину Німеччину.
Перша гілка завдовжки шість кілометрів сполучила Нюрнберг і Фюрт у 1835 році, в 1867 році загальна довжина залізниць була вже більше одинадцяти тисяч кілометрів. Німецький союз не мав спільного центру (наприклад, столиці), до якого б, наче у Рим, вели б всі дороги, - тутошні залізниці утворювали розгалужену мережу: від міста до міста, від регіону до регіону. Поїхали вантажі, поїхали люди, полетіли гроші, зшиваючи відрізи і лоскути в єдиний простір.
Це ж, прошу пана, вигідно!
В 1840 році тариф за тонну на кілометр був 18 пфенігів, а в 1870-му - лише п'ять.
Зекономиш 13 пфенігів, заробиш ще більше. Адже залізниця позбавила підприємців необхідності перевалок: з'явилась можливість транспортувати товари і сировину долиною Руру без перевантаження. Арифметика економіки проста і наочна: зникли геть змордовані непосильною працею бурлаки, що тягли баржі проти річкової течії,
весело застукотіли колеса вагонів,
- тук-тук, тук-тук, -
стрімко, без перешкод летить Німеччина у майбутнє.
Істинно говорю: "Митний союз і залізниця створили єдину державу".
Хоча й роль особистості в цій історії не станемо заперечувати.
Доклав до Другого Райху пан Бісмарк руки.
Посприяв.
Отто фон Бісмарк
Творець Другого Райху
Отто фон Бісмарк, з 1865 року - граф, з 1871 року - князь, з 1890 року - герцог Лауенбурзький, народився ніким: батько його походив з родини юнкерів, розкішний мундир ротмістра найвище досягнення у кар'єрі цього хвацького кавалериста. Матінка Отто - іншого поля ягідка: донька високопосадовця з Берліну, особа освічена і компетентна в усіх питаннях.
Одже, 1815-й рік. У Відні переможці Наполеона зібралися на Конгрес шматувати Європу на сфери впливу, а Луїза Вільгельміна фон Бісмарк несамовитим кричить криком і страдницькі її очі говорять, що, бачить бог, жодних сил у неї вже не залишилося. І метушилася біля поліжниці пупорізка, і неспинними кроками міряв сусідню кімнату не на жарт схвильований ротмістр, і кремсали, розпайовували всесвіт тогочасні могутні володарі,
і,
нарешті,
з горла породіллі видерся відчайдушний, мало не надприродний репет і дитячий пронизливий вереск сповістив: Отто Едуард Леопольд фон Бісмарк-Шенгаузен народився.
Сталося це 1 квітня 1815 року,
і, звісно,
малий не міг встигнути на Конгрес у Відні, аби заявити права Пруссії на частку у європейській маєтності,
довелося надолужувати пізніше.
* * * * *
Ясна річ, в наші плани не входить детальний опис біографії пана Бісмарка,
- в усякому разі сьогодні -
скажемо лише, що саме через амбіцію матері не зміг він ані ступити на тернисту стезю поміщика, ані пізнати веселої долі кавалериста, - фрау Бісмарк випхала сина в Берлін, де він здобув прекрасну початкову освіту. А далі все сам, все сам: в Геттінгському університеті Отто навчався юриспруденції, яка його не цікавила жодним чином. Історія - головне захоплення юнака: не в сенсі читати чиїсь спогади, а рухати і творити майбутнє.
В цьому місці свідомо пропускаємо пару десятиліть, - романи з француженками похилого віку, амури з молодими англійками, своєчасне дещо випадкове одруження, трьох діточок, військову службу в єгерському батальйоні, нудьгу гвинтика у бюрократичній державній машині і господарювання у батьківському маєтку, полювання, борги, розпусні пиятики,
і
політика на місцевому рівні, депутатство, корисні знайомства, райдужні перспективи,
і зліт провінційної зірки, яка міцно стоїть на захисті панівного положення земельної аристократії,
уважний, сповнений зацікавленості погляд прусського короля, авторитет та ім'я, - консерватор, чиє слово щось важить. І настороженість лібералів, інтриги і підступи: "Куди б спровадити цього небезпечного супротивника?". В січні 1859 року Бісмарка відправляють дипломатом до Санкт-Петербургу, а за три роки в Париж, - хоч би кудись, аби подалі.
Париж - Париж, місто спокус, місто пустощів і веселощів.
Вже невдовзі фон Бісмарк регулярно гостює в ліжку дружини російського посла в Бельгії княгині Катерини Орлової. Щедро обдарувала природа пані Орлову жіночими звабами. Але не в радість ті зваби німецькому патріоту. З важким серцем спостерігає він, як на Батьківщині хитаються основи державності, як гальмуються військові реформи, як за розмовами про світле майбутнє навіть король втратив орієнтири, - збирається зрікатися від престолу... Ой час вибиратися із спальні московської шльондри, час повертатися у політику, час їхати у Берлін. От і генерал Роон телеграфує: "Вагання небезпечні. Поспішайте!".
20 вересня 1862 року після двадцяти п'яти годинного переїзду залізницею Бісмарк повернувся в Берлін.
За два дні король прийняв його у замку Бабельсберг.
Ляси не точили:
- Чи готові Ви здійснити військову реформу всупереч рішенням більшості у парламенті?
- Так.
- Тоді мій обов'язок продовжити разом з вами боротьбу, я залишаюсь на престолі.
Про зміст та перебіг розмови відомо лише з мемуарів Бісмарка. Він не прикрашає дійсність: Йшлося про диктатуру.
При оформленні сторінки використані фото Michael Rasch та чиїсь ще.