Про очевидне
Залізом і кров'ю
"Коня! Коня! Півцарства за коня!".
Оце якби б не з театральної сцени Ричард III голосив у непідробному відчаї, а справжній німецький князь, мов торговка на ринку, вигукував цю пропозицію, то ми б ще тричі подумали чи заключати угоду,
враховуючи розмір його володінь,
а, головне, стан фінансів.
На початку XIX століття багато славних німецьких лицарів чи не голим тілом світили,
сиділи в злиднях й нужденності, наче якісь дроворуби,
принцеси мріяли вийти заміж,
їхні матінки штопали їхнім батькам шкарпетки,
спадкові аристократи зрання вистерігали на ловах кролика, аби мати хоч щось на вечерю,
з майже трьох сотень держав, які на той час складали німецько-римську імперію, лічені одиниці могли потішити око своєму правителю,
більшість же хіба що не животіла,
мізерні за розміром, за економікою, за військовим потенціалом,
легка здобич.
Тож коли в Німеччину вторгся Наполеон багато знайшлося охочих стати йому союзником і поживитися за рахунок сусідів. Баварія, Вюртемберг, Ганновер, Саксонія, - усі вони виросли, усі вони вигадали, усі вони й надалі були готовими продовжувати в тому ж дусі: в легендарному поході 1812 року брали участь 125 тисяч вояків з німецьких земель.
Неспинна хода величезного війська, і десятки тисяч посічених ворогів на полі баталії, і згоріла дотла Москва, - серце раділо, відчуваючи близьку перемогу.
Але не так сталося, як гадалося...
Шлях додому - страшний шлях. Лють аборигенів, голоднеча, вмерзлі в грунт трупи товаришів, втеча Наполеона, - реалії кампанії змінили настрої не тільки німецького воїнства, але і суспільства: померк ореол довкола голови французького генія...
Як не князі, то люди, - звичайні, прості люди - згадали слово "патріотизм".
Повсюдно створювалися бойові загони, на кшталт, Добровольчого корпусу Лютцова, спалахнули визвольні війни, - відчайдушна спроба Наполеона повернути німців до своєї орбіти завершилася в Битві народів під Лейпцигом. Три дні півмільйона людей вбивали один одного, Шоста коаліція перемогла, доля Європи була вирішена. Ще кілька років, мов затравленого вовка, ганяли нещодавнього кумира і тріумфатора по континенту, потім спіймали і, фігурально кажучи, посадили у клітку,
- запроторили на острів Святої Єлени, аби не тривожив спомини та не виводив з душевної рівноваги -
Самі ж зібралися на конгрес та без поспіху, педантично розпаювали всесвіт на сфери впливу. Росії належало опікуватися сходом Європи і надзирати за обстановкою на Балканах, вічно череватих якоюсь бурею. Бурбони, відновлені на французькому троні, отримали дозвіл хазяйнувати в італійських державах і на Піренеях. На теренах колишнього Райху створили Німецький Союз, де мала верховодити Австрія. Британії дісталася решта світу, особливо моря.
* * * * *
На славу потрудилися дипломати, недурно владнали світ. Особливий предмет для гордості - це, ясна річ, Німеччина. Роздрібнена і слабка, недужа, - застигла в середньовіччі, як муха у бурштині, - прекрасний сусід під боком... не здатний на захист чи напад, не спроможний на конкуренцію, шкутильгаючий інвалід.
От тільки фактор Пруссії не врахували, - стрімко набирало силу дітище Гогенцоллернів. Там, де раніше в багнюці потопали ридвани, розбудовувалися добрі дороги з твердим щебеневим покриттям. По дорогам - по цим венам і артеріям політичного організму - у все зростаючій кількості покотилися грузи, адже створений за ініціативою Пруссії митний союз послабив протекціоністські бар'єри, здешевив перевезення товарів і сировини. За вантажами потягнулись і люди, - робити малий і великий гешефт. Подорожі і контакти відкривали потроху очі. Єдина мова; єдина культура; як не однакові, то дуже схожі традиції й звички, - патріотизм, народжений визвольною війною, не бачив причин жити і далі в розбраті. Все гучніше звучали ідеї об'єднання. І хоч декому марилися привиди комунізму, геть інші візії виднілися молоді в сяючих блакитях майбутнього: СПРАВЕДЛИВА, СВОБОДНА, ЄДИНА КРАЇНА,
... не всій молоді, ясна річ, а освіченій...
І вешталося студентство по фестивалях, било у барабани, несло прапори національної єдності - чорно-червоні із золотом прапори. Про республіку кричали оратори, про братерство, а народ...
Що народ?
Народ в масі своїй нуждував, від зорі до зорі горбатився, аби здобути той кусень хлібу, тихо ненавидів багатіїв, кляв свою долю, кляв князів, інколи думав: "А, мабуть, не зле було б, якби б повсюдно стало так, як у Пруссії. Ти ж бач, які там король встановив порядки, усім жити дають...".
І настав 1848 рік, і вибухнула революція.
ми вже писали про Березень.
З усіх німецьких земель зібралися у Франкфурті депутати і постановили: прийшов час єднатися. Не на галай-балай, - солідно, грунтовно попрацювали народні обранці: обговорили усі нюанси державотворення, розробили проект Конституції, - титул глави об'єднаної Німеччини запропонували Фрідріху Вільгельму IV, королю Пруссії.
Але він відмовився бути Кайзером.
Не від нестачі амбіцій; не тому, що ніколи не бачив себе владикою могутнього Райху, - розуміється, бачив. І неодноразово в потаємних думках приміряв на себе корону Імперії.
Однак не хлопчиком був Фрідріх Вільгельм, - знав: це квиток на війну. Нікому не потрібна єдина сильна Німеччина.
Чи готова Пруссія до війни з усім світом?
Ще ні. Треба зосередитися і готуватися, треба чекати сприятливого моменту...
Як пояснив трохи згодом балакунам і романтикам пан Бісмарк:
... великі питання часу вирішуватимуться не розмовами і резолюціями більшості — це була велика помилка 1848 та 1849 років — а залізом та кров'ю...
При оформленні сторінки використані репродукції картини художника Адольфа Нортена "Відступ Наполеона з-під Москви" та літографії часів Березневої революції 1848 року невідомого мені авторства.