Весна народів
Запальний та невгамовний народ французи, - як що не так, мерщій на барикади і ну палити одне в одного,
і горе тоді тиранам, летять їхні голови долу,
не встигне отямитися пересічний обиватель, а вже крокують по континенту революційні французькі армії,
- власне, не тільки французькі і не тільки Європою -
вже й біля єгипетських пірамід тишу тисячоліть в клоччя рве канонадою; вже й Москва, столиця північних варварів, засмалила небо пожежею...
З 1799-го до 1815-го року безперервні і страшні гриміли повсюдно війни.
Нарешті закотилася зірка Наполеона,
Під невсипущим оком тюремників відправився корсиканський вискочка на острів Святої Єлени, де невдовзі і здох в страшних корчах, - як кажуть, від раку шлунка. А коаліція переможців зібралася на Віденському Конгресі, де без поспіху - поміж бенкетів та вальсів - перекроїла політичну мапу Європи,
- а головне політику, -
адже для непорушності рішень Конгресу наймогутніші з наймогутніших уклали "Священний союз",
... звісно, маючи на меті підтримання ладу і спокою на континенті...
- і оце вам, до речі, перша ознака підступу: тільки-но сильні світу цього заговорять про лад і спокій, десь під завісою цих пречудових слів криється негідництво і мерзота, -
Тож 26 вересня 1815 року російський імператор Олександр I, австрійський імператор Франц II та прусський король Фрідріх Вільгельм III підписали документ, яким зобов'язалися на корені придушувати в сусідських народах кортячку до революцій,
і так сумлінно виконували взяті на себе обов'язки, що цар росіян назавжди отримав звання Жандарма Європи, - кров'ю захлинулося польське повстання, в Угорщині чоботом москаля розчавлено революцію... і все наче добре в Європі,
- лад і спокій на континенті, -
от тільки французи... запальна та невгамовна нація...
Весна народів
Кінець вісімнадцятого сторіччя, - наче розбурханий вулкан Франція. Білим прапором сповістив гарнізон Бастилії, що не хоче вмирати, але ніхто і ніщо вже не могло зупинити натовп. "На багнети!", - кричали люди і, мов миша на вилах, дригався на багнетах комендант фортеці, і швидко, без зайвих роздумів повсталі вбили всіх офіцерів, і це був тільки початок нової ери.
Щедро лилася кров, летіли тиранів голови, але дехто, - найбільш прудкий - встиг втекти від народного гніву. Людовик XVIII, поточний носій корони, тинявся по задвірках Європи, чигаючи на повернення. У 1800-му році він навіть звернувся з листом до Наполеона: "Поверніть Франції її короля, і майбутні покоління будуть благословляти ваше ім'я", що видає у вінценосці персону досить таки наївну. А от рішуча и тверда відмова від пенсії в два мільйона франків, яку запропонували вигнанцю нові французькі очільники в обмін на забуття про трон, характеризує Людовика, як людину горду, а головне далекоглядну. Всьому свій час і законний монарх Франції дочекався свого часу.
Розпаювавши Європу на сфери впливу, сильні світу цього струсили пил з емігранта, привезли на Батьківщину, сказали: "Царюй", і покотилося знов життя по старих рейках,
- оце такий, мабуть, був план, -
але ж французи...
Хто скуштував волі, того не задобриш цісарськими гостинцями.
В 1824 році Людовик помер, на престол сів його брат, - людина із здібностями автократа. Обмежити видання ліберальних газет і журналів, розігнати народом обраних депутатів, змінити систему виборів, забравши у трьох чвертей населення право голосування, таврувати у підконтрольній пресі баламутів, не дозволяти збиратися... що ще можна зробити? цього достатньо...
В три дні - в три веселих і дзвінких липневих дні - французи змели тисячолітню королівську династію і настала нарешті СВОБОДА!
Вільному воля!
Хочеш, можеш на друзки рознести Бастилію; хочеш, можеш всадити собі на шию чергового володаря, - 9 серпня 1830 року французьку корону від імені нації отримав "король-громадянин" Луї Філіп.
* * * * *
Як все змінити так, аби не змінити нічого? Чимало правителів замислювалися над цією дилемою, і даремно, - зміни завше на краще. Хоча й не для всіх...
Після буремних подій 1830-го року ділами у Франції заправляли банкіри. Сам король не гребував спекуляціями на біржі; міністри за хабарі роздавали державні замовлення та субсидії; статки щасливчиків долі множилися, - десь там, унизу, бідкалося простонароддя,
голос змордованих працею трударів ніхто не чув,
і не збирався чути,
Парламент країни обирали двісті з чимось тисяч багатіїв,
кажуть, коли тодішній прем'єр Гізо зійшов з височини свого підхмар'я до депутації промисловців, які щось там скиглили про зменшення майнового цензу для участі в виборах, то він лишень поблажливо посміхнувся: «Збагачуйтесь, панове, і ви станете виборцями»...
і незабаром,
як це завше буває, зненацька,
вибухнув той вулкан,
вогняна лава народної ненависті затопила паризькі вулиці і за три дні
- за три дні лютого 1848 року -
провалилася в тартарари монархія,
згинула, ніби ніколи її не існувало,
і настала весна!
* * * * *
"До чого тут, прошу пана, весна і Франція? - може спитати у автора допитливий наш читач. - Коли в попередньому тексті було обіцяно про Франкфурт-на-Майні оповідь...".
Не поспішайте, друзі. Всьому свій час.
Час Франкфурта вже незабаром.
При оформленні сторінки використані репродукції картин Ежена Делакруа "Свобода, що веде народ" та Фелікса Емманюеля Анрі Філіппото "Ламартін перед Ратушею Парижа відхиляє червоний прапор 25 лютого 1848 року".