Німецький союз
Зійшлися народи під Ватерлоо, і билися, і вбивали один одного.
І завалили поля трупами,
і кидалася кавалерія на багнети, і мов снопи під серпом в жнива, лягала піхота під вогнем артилерії,
гриміли пушки, блювали смертю,
нарешті побігли французи,
із тваринним, навіки застиглим в очах жахом тікали недобитки славного війська.
Маршал Ней,
поранений,
чорний від пороху, в скривавленому розідраному мундирі,
з уламком шпаги в руці метався посеред збожеволілого натовпу, намагаючись зупинити біг, але не бачили маршала застиглі від жаху очі, - по трупах полеглих, по тілах тих нещасних, що спіткнулись та впали, неслося некероване стадо - бігли, рятуючись від заклання люди, і в вухах у кожного рокотіло: Смерть, Смерть, Смерть...
Три останніх батальйони старої Гвардії вишикувалися у каре з Імператором усередині, - з надією на загибель, на чесний кінець в бою стояв Бонапарт серед своїх побратимів, ветеранів усіх його численних кампаній, - і один за одним лягали гвардійці, наче втомлені працею трударі лягали гвардійці на поле своєї останньої битви: "Гвардія гине, але не здається"...
І згинула Гвардія,
закотилася зірка Наполеона,
під невсипущим оком тюремників відправився на острів Святої Єлени нещодавній володар всесвіту,
аби згадувати минулі тріумфи і невдовзі сконати у страшних корчах,
як то кажуть, рак.
* * * * *
А переможці з'їхалися у Відень.
Там,
за круглим столом,
вирішувалася доля Європи.
Народу зібралося проханого і непроханого... королі, міністри, дипломатів штук двісті, російський цар. Тиснява, мов на базарі: той продає, той покупає, - кожний заклопотаний.
Під час прогулянок і полювань, урочистих балів та бенкетів, іноді просто за грою в карти, - день і ніч йде дипломатична робота.
Нарешті домовилися: Росія відтяпала Польщу і залишила за собою завойовану раніше Фінляндію; Пруссії було надано дві п'ятих Саксонії, Велике Князівство Познанське, Данциг і Нижній Рейн; територіальні надбання Баварії, Вюртемберга, Бадена, Гессен-Дармштадта й Нассау часів наполеонівських війн були визнані... най буде; новостворений Німецький союз став правонаступником Священної Римської імперії; Австрія відновила контроль над Тиролем і Зальцбургом; Велика Британія отримала частину французьких і голландських колоній; Папська держава відновила... й так далі, й так далі, і далі так.
9 червня 1815 року учасники Віденського конгресу підписали Акт і поїхали по домівках, - роз'їхалися до наступної війни у Європі.
Яка, ясна річ, не забарилася.
Німецький союз
Deutscher Bund, створений за підсумками Віденського конгресу, згідно з нашою історіографічною традицією перекладається як "Німецький союз"; англомовні автори ні сіло ні впало називають його або "федерацією", або "конфедерацією", але то було таке дивне творіння, що взагалі не підпадає під сьогоднішнє сприйняття цієї термінології. Набувши у спадок права римсько-німецької імперії, союз на додачу отримав і всі її вади, - в першу чергу повну відсутність керованості.
Від народження у 1815 році і до безславної своєї кончини у 1866 році Німецький союз відрізнявся винятковою строкатістю державних форм. До складу спільноти входила Австрійська імперія (але не вся, а тільки та частина, що раніше була у володінні імператорів Райху), п'ять королівств - Баварія, Вюртемберг, Ганновер, Саксонія, Пруссія (також не вся), - герцогства і князівства, чотири міста-республіки.
Правлячим органом Німецького союзу був Союзний Сейм, який засідав у Франкфурті, що на Майні. Подеколи уповноважені від німецьких держав та вільних німецьких міст збиралися у цьому красивому старовинному місті і обговорювали невідкладні справи,
- досхочу обговорювали, як-то кажуть до сьомих віників, -
а потім приймалися рішення.
Звісно, не тут і, звісно, не цими балакунами.
Адже кожна із складових союзу мала повний суверенітет і свою власну систему державного управління: десь функціонували ландтаги (щось подібне на парламентаризм), де-ніде були прийняті конституції, які обмежували владу монархів, але в переважної більшості пишним квітом цвів абсолютизм, - освячена тисячоліттями вседозволеність самодурів.
Тож називати Франкфурт-на-Майні центром загального урядування, - тим більше однією з німецьких столиць, - м'яко кажучи, недоречно.
Але привід для більш детальної про себе розмови Франкфурт-на-Майні дав.
Мова про рік 1848-й.
Мапа клікабельна