Скільки
столиць було у Німеччини?
Загальновідомо, Берлін - столиця Німеччини.
Після заснування країни в 1949 році і до її об'єднання якийсь час Бонн тимчасово виконував столичні обов'язки. Але ж німецька державність не обмежується кількома повоєнними десятиліттями. То скільки всього столиць було у Німеччини? Деякі збирачі фактів наводять список з сімох найменувань, починаючи аж з Аахена, де коронувалися королі франків, і це дійсно цікаво,
- дуже-дуже цікаво -
але взагалі не факт.
Адже, якщо ми придивимося, то в памороці віків побачимо німця, корону і старовинне, відоме ще з римських часів місто, однак не столицю. Ані Імперія Франків, ані Священна Римська імперія просто не мали столиці в нашому сьогоднішньому розумінні, - де примостив свій зад імператор, там і його трон, звідти і сяє його величність. Державні функції відправлялися абиде: архіканцлер та найвищі духовні особи сиділи у Майнці, Вічний Рейхстаг збирався у Регенсбурзі, Імператорський палатний суд знаходився в Вецларі. Ще й Нюрнберг без жодних сумнівів заслуговує на згадку потомків. Тут зберігалося найцінніше: корона, імператорський хрест і держава, коронаційна мантія та інші регалії, зокрема святий спис, яким легіонер Лонгин вбив бога нашого Ісуса Христа, штиркнувши розіп'ятому поміж ребер.
І оце, здавалось би, де б ще бути сакральному центру Імперії, в назві якої присутнє слово "Священна", як не біля таких скарбів?
Хіба що Рим мав би змогу посперечатися, - бо з давніх давен грізне його ім'я лоскоче і збуджує самолюбство володарів Всесвіту; це більше, ніж просто місто, це синонім могутності, тотожність величі та всевладдя. Однак розплідник цезарів і відвічної релігійної драми століттями знаходився поза межами впливу так званих імператорів німецької національності, - швидше химерою, ніж державою була Священна Римська імперія,
- потворою з головою та шиєю лева, тулубом кози, хвостом дракона і ще десь із трьома сотнями непойменованих нами частин кострубатого тіла -
організмом, кожна клітинка якого жила своїм власним життям,
чи то лицар, чи то кривляка,
підліток, якому не стало розуму подорослішати,
релікт епохи, що віджила,
відвертий анахронізм, не зумівший в потрібний момент осучаснитися, підлаштуватися під вимоги часу...
Очільники цього феодального кооперативу залюбки підставляли голови під вінець, охоче носили титул, який за традицією давав змогу претендувати на верховну владу в Європі, хоча й не надавав необхідних на то повноважень, - чим далі, тим більше обсяг імператорських прерогатив обмежувався виборчими капітуляціями і законами - тож жити обранці долі (і звісно, курфюрстів) воліли в своїй, ще від дідів, маєтності,
бо дома, як то кажуть, і стіни допомагають...
Не допомогло.
* * * * *
В битві під Аустерліцом війська Бонапарта вщент розгромили переважаючі сили австрійців та росіян.
Зухвалим наскоком російські кавалеристи зім'яли французів, вирубали чи не впень... Але бездарність командування, але геній Наполеона, але артилерія... Врешті решт то й був план корсиканця: заманити на лід противника. І гриміли пушки, і плювали вогнем пушки, швидко і невблаганно косила смерть наступаючих, ядра трощили тонку кригу і ламалася крига, розповзалася під ногами, і з воплями страху та відчаю гинула армія в цьому льодовому кришеві,
- сотнями, тисячами топли люди, які опинилися в крижаній пастці, -
і з жахом спостерігав за побоїщем юний Олександр I,
так мали би написати ми,
але б погрішили:
бо цар росіян накивав п'ятами задовго до остаточної катастрофи,
кинутий свитою він деякий час залишався на полі бою лише з особистим медиком і двома козаками, а потім в паніці втік,
що свідчить, між іншим, про здоровий глузд юнака,
але не він герой нашого тексту...
Героїв в цьому тексті нема.
* * * * *
Франц II - австрійський цісар, а за сумісництвом і володар корони Священної Римської імперії німецької нації, сповна скуштував гіркоти поразки. Волею долі нащадок діянь славнозвісних предків Франц відмовився на користь Наполеона та його сателітів від володінь в Італії, Тіролі, Форарльбергу і Передньої Австрії. Ба більше, визнавав за правителями Баварії і Вюртемберга титули королів, що виводило їх з-під влади римсько-німецького Імператора... і це був тільки початок.
22 липня 1806 року австрійський посланець в Парижі отримав ультиматум Наполеона, згідно з яким у випадку, якщо Франц II не відречеться від престолу імперії до 10 серпня, французькі війська атакують австрійські землі. 6 серпня 1806 року Франц II оголосив про складання з себе титулу і повноважень імператора Священної Римської імперії... і це був кінець.
Одже, тисячолітня історія Першого Райху завершилася, і це позбавляє нас докучливого обов'язку шукати столицю Німеччини там, де й Німеччини то не було. Або складати список із декількох сотень топонімів, під тим приводом, що формально в кожному з тих королівств та князівств на престолі сиділи німці,
- то чому б не вважати їхнє княже гніздо столицею? -
Ну, по-перше, де ті німці тільки не царювали, - натяк на Катерину II...
А, по-друге, ми ж не легковажні збирачі фактів, аби побачити корону і німця та починати волати про знайдену столицю Німеччини... Допоки жодної столиці нами не знайдено. Тож викреслюємо з переліка претендентів Аахен. І шукаємо далі, - вперед, вперед.
При оформленні сторінки використані репродукція картини "Наполеон у битві під Аустерліцом" художника Франсуа Жерара, а також фото: Lars Orstavik та чиєсь ще.