Словенія
#2. Природні цікавинки
Словенія межує з Італією, Австрією, Угорщиною та Хорватією. Непогана компанія, але, як до чеснот туристичної індустрії, занадто вибаглива. Бо треба ж мати неабиякі аргументи, щоб завітали до тебе, а не до твоїх століттями розпіарених вельмишановних сусідів. І Словенія такі аргументи має.
По-перше, море.
У Словенії є геть невеличкий клаптик Адріатичного узбережжя, та якось воно і байдуже, адже ці 44,6 кілометрів рив'єри містять усе, що заманеться досвідченому і примхливому мандрівнику: у Копері - вправи майстрів хорового співу; у Пірані - види венеційської архітектури; на Ізолі - романтику рибальського поселення; у Порторожі - жваву і шумну атмосферу модного європейського курорту. Струньян взагалі справжня перлина... Скеля, що височіє над морем, небесна блакить, у блакиттях білі вітрила... Звісно, чудовий пляж. На додачу - ландшафтний парк: сосни, троянди, якісь пташки заходилися щебетати, що життя невимовно прекрасне...
Цей щебіт і пристрасне тьохкання ваблять до себе романтиків, наче ті давньогрецькі сирени... А ще ж є в наявності і благодатний клімат, і запах хвої, і тепла прозора водичка, і свіжі морепродукти по досить помірним цінам, і геть не дороге житло... Не дивно, що відпочиваючі злітаються на узбережжя Словенії звідусіль Годі і сподіватися побути тут наодинці, - по променадах вештаються галасливі людські натовпи, вайлуваті товстуни із золотими ланцюжками на шиях дудлять вино із пляшок, меткі оченята з бісиками пострілюють в усі боки... ген-ген кожен може знайти на свій смак пригоду, - навіть, якщо на ваш смак, усі ці амурні пригоди бридкі та остогидлі, це ж не привід ігнорувати Словенію... Словенія - лісова та гірська країна, - тікайте від життєвих спокус у гори, там, на самоті, від душі порефлексуйте або ж позбудьтеся власних рефлексій, усього цього мулу буденності і мотлоху соціальних мереж.
Триглав
Триглав - найвища гора Словенії.
Свою назву вона отримала через триглаву вершину. Якщо на фото ви бачите тільки одну голову, сходіть і пошукайте ще дві. Благо, околиці гори достатньо мальовничі, - тут розташований єдиний у Словенії національний парк.
Доречі, найбільш відомій вид на Триглав відкривається з міста Бохінь. Ця пейзажна панорама засобами графіки втілена на державному прапорі Словенії. Там же, - не на прапорі, а у Бохіні, - є пречудове озеро. Більш мальовничого місця годі й шукати: зелено-смарагдові луки, корівки щипають траву, у дзеркальній поверхні водоймища відображається відбиток церкви... Колись неподалік від озера мостився металургійний завод. Але то було ще у XVIII столітті. Нині тут заповідний куточок: по стежках прогулюються туристи. Параглайдинг, рафтинг, віндсерфінг... Можна навіть скупатися, якщо ви, скажімо, морж. Бо вода таки холодненька, - озеро утворилося таянням льодовиків.
Канонічний вид
Бледське озеро
Карст
та Постойнска Яма
Крас або ж Карст - це прикордонне вапнякове плато, по західному його краю традиційно проходила лінія етнічного розмежування між італійцями та словенцями. Плато досить круто здіймається над навколишніми теренами. Колись воно було вкрито суцільними дубовими лісами, але у Середньовіччі ці лісові масиви зазнали нещадної вирубки: уся деревина пішла на палі, що є підмурівком Венеції. Нині зелені насадження вкривають лише третину місцевості, дуб замінила сосна, теж начебто непогано, але - щоб ви знали - головна краса ховається під землею. Усе плато пронизано мережею печер (до речі, саме ім'я Карст дало назву такого типу рельєфу). Липиця, Вилениця, Дивача, Шкоцян, - із затамуванням подиху згадують аматори - спелеологи свої мандри у чарівні ці підземелля, плекають спогади і перебирають світлини... оце вам, як приклад, фотографія з Постойнскої ями.
Postojnska jama знаходиться біля міста Постойна, від якого власне і отримала свою назву. Утворена печера водами річки Пивка; глибина ями десь кілометра три; довжина, як кажуть путівники, складає рівним рахунком 20570 метрів, - доведеться повірити на слово. Бо ніхто ж вам печеру повністю не покаже, для огляду доступно хіба що її чверть.
Постойнска яма вперше описана ще у сімнадцятому сторіччі, - барон Янез Вайкард Вальвазор узяв на себе цей нелегкий труд. З 1819 року печера відкрита для відвідування на загал. У 1872 році по тутошніх коридорах прокладена залізниця: вагонетки спочатку штовхалися гідами, яких ближче до наших часів замінив електричний локомотив. Отаки от прикмети сучасності: силу м'язів підмінює техніка; мозок заміщується штучним, так би мовити, інтелектом. Але ніщо і ніколи не замінить нам власних вражень, - коли буде нагода, неодмінно навідайтесь у Словенію, там тих вражень сила-силенна... як то кажуть, геть незліченна тьма.
При оформленні сторінки використано фото: Erin Johnson, Vid Pogacnik, Rosino, Brut Carniollus, Ljubomir Zarkovic, Maios.
Фото клікабельні