Париж
Художниця Анна Катаян

Глава 1

І сестра їхня Либідь. Пам'ятник засновниками Київа

Між зеленими пагорбами котить води свої Дніпро. Чайкою летить лодія, в ній три брати і сестра їхня Либідь, стоїть на носу, розкинувши руки, як крила,

наче вставлена копіпастом з "Титаніка",

тільки там юну жіночку ніжно підтримував красень-художник у виконанні геніального Леонардо Ді Капріо, а моя героїня не потребує обійм, - вона і сама неабияка живописиця...

Оце так малює мені пані Анну уява.

Однак камера на смартфоні фіксує її трохи інакше:

без розчепірених крил,

на фоні Ейфелевої вежі,

і це означає тільки одне:
З довгого переліку претендентів на її руку і серце мисткиня обрала саме Париж, старий ловлас обзавівся ще одною коханкою, полонив ще одну романтичну душу, - того і диви, зіскочить художниця з парапету, схопить пензля і заходиться шкіцувати зваби свого лощеного любчика, розпіареного хвалька.

* * * * *

Загальновідомо:

Коли бог нудьгує, він відкриває вікно і дивиться на паризькі бульвари,

і нудьгує ще більше,

бо місто - це шмат природи, в якому нічого немає: ні гір, ні гаїв, ні широких наших степів, де п'янкі й запашні під сонцем пахтять трави; де опівдні млява панує спека і тремтить над степом в повітрі блискуча містична імла.

Де в пилюзі,

- в куряві битих шляхів -

їдуть торговці білою смертю, піснями оспівані чумаки.

Де від віку на високих могилах стоять скіфські кам'яні баби, незворушно-мовчазні свідки гайнувших в Лету тисячоліть.

А що Париж? Солодка омана.

Єдина ріка, в яку навіть за олімпійським золотом не наважуються лізти спортсмени. Тиснява і дахи... Приїжджих, мов бджіл у вулику, - усі бігають, наче наполохані дрохви, поспішають по туристичних своїх справах: Монмартр, Лувр, Латинський квартал... Все ж треба встигнути, усюди побути, все подивитися, все викласти у мережі.

А втім, як колись-то казав один харків'янин, буває і дотепер, що, повернувшися з-за кордону, люди вміють розповісти тільки про те, як у німецьких готелях улаштовані ванни, який обід можна знайти в Парижі, як одягаються халуї в Лондоні і як кусаються клопи в готелях Еспанії.

Ясна річ, ця розлога цитата не має стосунку до нашої героїні, - з чого б це їй повертатись на Батьківщину? Пані Анна безпосередньо з Парижа повідає, яка там її оточує живописна руками творена красота.

* * * * *