Будапешт
Колодко та його партизанські скульптури
Глава 5
Будапешт! Діамант серед європейських столиць...
Скільки років минуло з тих пір, як з-за Уралу, з безкраїх поволзьких степів прискакало сюди дике угорське плем'я...
Тисячоліття!
І скільки здобуто слави. Скільки імен увіковічнено для прийдешнього... Як не вождь хрестоносців, то творець оперети. Як не поет, то назва легендарного торту...
Втім, думаю, пан Естрегазі навіть гадки не мав де та кухня в його маєтку, - безвісний кондитер чаклував над рецептом смаколика - так влаштовано світ... не все зберігається в анналах історії.
Пам'ять людства - не сервер, не хмара,
це швидше мізки, які вражені хворобой Альцгеймера,
Вряди-годи згадається чиєсь прізвище,
- наприклад, з приводу ювілею, -
мить, і знов все вкриває туман забуття, накочує колективна деменція.
* * * * *
Тож Будапешт... Діамант серед європейських столиць... Чи не на кожному кроці - визначна пам'ятка, чи не кожний його камінь свідок неймовірних подій.
Тут брати Біро винайшли авторучку за рік до того, як втекти від нацистів до Аргентини. Там Ерне Рубік придумав свій кубик - найпопулярнішу головоломку планети. Осьдечки Ліст здобував музичні тріумфи. А в цьому будинку Фрідьєш Карінті трудився над черговим блискучим перекладом.
І, звісно, про Ліста чули напевно всі.
Но хто такий той Карінті?
Може, було б вельми доречно кожному перехожому вручити книжечку з коротким описом його біографії.
Або хоча б повісити на стіні меморіальну дошку.
Висіть...
Однак воно так не працює.
Людина - споживач візуального образу. Текст людину напружує. На текст він просто не звертає уваги. Текст - це інформація, літери не породжують почуттів.
Інша справа - художній образ.
Одна маленька деталь миттєво висмикує тебе з буденщини і метушні дня, владно зосереджує на собі і пробуджує непідробну цікавість:
А це що за ведмедик?
О, Віні-Пух!
Хочеш розповісти про життя письменника, почни з того, що він помер, нахилившись зав'язати шнурки, - крововилив у мозок... Хочеш, аби знали про літературний спадок Карінті, почни з ведмедика...
Інакше ніяк, інакше воно працює.
Цей феномен добре відомий скульптору Михайлу Колодку. Благо, за плечима чималий досвід, - рочків з десять митець перетворював Ужгород в магніт для туристів. У 2016-му він переїхав у Будапешт і настала черга столиці Угорщини згадати свою історію,
- не тільки корону Святого Іштвана -
Хто там крадеться у масці електрозварювальника? Це пан Колодко, доброволець Guerrilla art... наче той партизан, що підкладає вибухівку під рейки, так і Михайло Іванович встановлює свою чергову міні-скульптуру в якомусь неочевидному місці...
Мить, і вибухає вкрите шаром буденщини місто,
перетворюється на арт-простір,
оживають міські легенди,
наповнюється історіями Будапешт.
... ось місяцехід, - колеса для нього розробив інженер Ференц Павліч...
Після того, як радянські танки розстріляли повсталу Угорщину, юнак втік на захід, а за рік вже працював в General Motors. В місії Аполлон він був технічним директором, керував проектуванням іншопланетного всюдихіда. Дні і ночі команда професіоналів, очолювана Павлічем, товклася біля стендів в лабораторіях. І в міру того, як світліло за вікнами небо, меркнули геніальні ідеї хлопців, втрачали нічний блиск. Хаос припущень, здогадок, прозрінь змінювався розрахунками, перетворювався у креслення, набував риси досконалого механізму...
Місячний ровер LRV використовувався в місіях Apollo-15, Apollo-16 та Apollo-17, - останніх експедиціях NASA з висадкою людини на Місяць. Автомобіль відпрацював бездоганно. Крайнього разу Юджин Сернан здолав на ньому більше 35 кілометрів, витискаючи на окремих ділянках до 18 кілометрів на годину. І оце, якби астронавт не зачепив пиловий щиток ручкою геологічного молотка, хто зна скільки б ще рекордів він би поставив. Але сталося те, що сталося... Довелося Юджину ремонтувати апарат за допомогою мапи місцевості, клейкої стрічки та фіксаторів освітлювачів, і потроху чвалати до модуля...
* * * * *
... а це Хана Сенеш, велика надія угорської поезії...
Вона народилася 17 липня 1921 року, в шість стала писати вірші, в тринадцять завела щоденник, - світлом та радістю наповнюють рими дитячу душу, а от думки... геть не дитячі роздуми бентежать дівчину. Чому в ріднім краї вона почувається, наче на чужині? Звідки в людях стільки тваринної ненависті?
Що ж... буває... Дитячі мізки не в змозі осягнути деякі речі. Це для дорослих відповідь очевидна: в усіх бідах країни винні євреї. В 1935 році в Угорщині створена партія "Схрещені стріли". Вбивати жидів - ось їх шлях у світле майбутнє, запорука щастя угорської нації, світанкова благодать.
* * * * *
І густішали сутінки, і дихало небо війною, і місяць за місяцем йшли дні неквапливою чередою.
Вірші, думки, пекучий жаль за занапащену долю свого народу приводять Хану до ідей сіонізму. В добре підготовлений грунт впали слова будапештського головного рабина, - під впливом ребе вісімнадцятирічна дівчина перебирається в Палестину. В Ерец-Ізраїлі в неї немає жодного родича. Але вона не одна: тут її велика родина, тут її дім... своя серед своїх.
Хана Сенеш вчиться в сільськогосподарській школі, працює в кібуці, вже на івриті повіряє щоденнику таємниці свого чистого юного серця, вже на івриті пише рядки пісень, яким судилося стати фольклором: "Благословенний сірник" - вірш присвячений малій дівчинці, що посивіла від пережитого...
... ніхто не міг навіть помислити, навіть в найжахливіших снах не могли нікому привидітися будні тієї війни: газові камери, мило з чистого єврейського жиру, медичні експерименти, стерилізація...
Хана Сенеш пішла добровольцем. Загін парашутистів, - елітний підрозділ, бійців якого Сохнут і британці готували для спеціальних операцій в тилу фашистів, - прискорені курси радистів, стрибкова підготовка, володіння різними видами зброї... псевдо: Агарь. З двохсот п'ятдесяти добровольців - сто десять пройшли навчання, для виконання завдань було відібрано тридцять сім.
Навесні 1944 року група в складі чотирьох бійців десантувалася в Югославії.
9 червня майже відразу після переходу кордону спецпризначенців викрили - вони зайшли в угорське село і місцеві здали шпигунів жандармам.
Казарми Хадік у Будапешті, де знаходилася контррозвідка, потім військова в'язниця на бульварі Маргит, - з радисткою не панькалися. Спочатку перетворили на скривавлений шмат м'яса, а потім розстріляли у внутрішньому дворі тюрми.
* * * * *
... а ось якийсь водолаз...
Здається, цей фахівець із глибоководних спусків щось знайшов на річковому дні... Чи не той самий ключ від кафе "Нью-Йорк", який угорський письменник Ференц Молнар кинув в Дунай, аби богемний осередок веселощів ніколи не закривався? Цілком можливо... Адже бронзовий хлоп всівся на перетині вулиць Дохань та Осват, акурат біля легендарного закладу...
А, може, то ключ від міста? Артефакт митця-чародія. Універсальна чудодійна відмичка, якою Михайло Колодко наловчився відкривати серця будапештських насельників та гостей столиці Угорщини краще, ніж штопор корок.
Може, то сам митець? Я би не здивувався, якби знявши шолом з фігурки, ми би побачили перед собою героя нашого тексту, - його іронічну посмішку, його погляд, високе його чоло... Так, Михайло Іванович схильний до художніх провокацій та витівок. До того ж, це було б вкрай символічно. Коли час скульптурок пройде і настане доба пам'ятників, в якому ще образі з'являтися йому на очі? Тільки в скафандрі. Як і годиться водолазу історії. Справжньому дайверу. Досліднику історичних глибин.
Михайло Колодко - творець перлів. "Про тії перли є у нас в родині переказ, що аж триста водолазів втопилося, шукаючи їх в морі...". Три сотні втопилося. Вижив один.
При оформленні сторінки викорастані фото: Dominique Wormald, Amos Chapple, NASA, Ma.NeverStopExploring, Kolodko Art та чиїсь ще. Цитата від класика: Леся Українка - "Йоганна, жінка Хусова".