Юрій Журка
Картини та біографія

Слобожанщина... Цей куток України завжди славився своїми художниками. Може, тому, що край такий мальовничий, - очерети, заплави, розкішні сади, що над ними світяться золоті заплакані зорі.

Ще й хата дуже сприяє творчості.

І вітряки, і церкви, і гусики-гусенята, і круторогі бики, і котики.

Але перш за все, звісно, хата.

Стоїть вона край села, стара, кривобока, вітром порепана, від диму сіра, - страшна, як наше життя, - і тільки снігом заметені перелази, і чорне гілля, і ніч, і в тьмі тьмущій блимає у віконечку каганець, і, мов моторошна почвара, миготить злими очима вікон та хата - на Слобожанщині ніч, зима.

А як настане весна, вийде хазяйка на двір, побілить стіни, посіє квіти,

- чорнобривці, скажімо, і мальви, -

да розпустяться квіти,

розквітнуть ніжно-рожевим рожі,

жовтогарячим сонечком загоряться чорнобривцеві кошики,

і наче шмат раю та хата в квітковій оазі,

- така краса, така краса -

що мимоволі руки тягнуться до пензля та олії, до веселих квітучих фарб.

Наразі складніше художнику. Куди не кинь оком, усюди дома капітальні, металочерепицею криті, із склопакетами та електрикою, гаражі... Лишень інколи посміхнеться доля, - бува, й попадеться якась розвалюха, - наче привид з минулого, так і проситься на полотно.

Юрій Журка народився 24 вересня 1965 року у Кролевці. Закінчивши вісім класів, він вступив до Харківського Художнього Державного училища, - малювати кортіло хлопцю. Там юнак попав в добрі руки: Борис Петрович Пелешук навчив кролевчанина усім професійним премудрощам, дав путівку в доросле життя. На путівці було написано: "Художник-декоратор". З тієї пори багато води сплило, - розпався Союз і постала у природній своїй красі Україна, веселих співала пісень, і тужливих, і всяких,

мовчки ковтала сльози, і злизувала кров на розбитих губах,

повставала і билась,

і б'ється...

Україно!

край, де більше за все люблять волю і не дуже часто її мають,

де височіють могили над степом і вільний вітер колише трави, шепоче слова смутку,

де ніч розривають вибухи, і палають заграви, пожираючи наші оселі...

Так,

багато води сплило, але жодного разу не зраджував своєму фаху художник, - засобами акварелі, розписом стін у церквах, пензлем та олією декорує улюблену Батьківщину:

очеретами, зорями, вітряками,

гусиками-гусенятами,

і,

ясна річ,

ідилічними хатами,

хатами, яких вже давно нема.

На фоні цих вітряків і зорь, в антуражі ретельно виписаних декорацій їдуть на конях козаки, квохчуть кури, корови жують траву, дівчата пораються по хазяйству...

Україно! Люба моя Батьківщина.

Нафантазований рай.

Якого ніколи не було.

Якого немає.

І все ж таки, який є.