Сергій Брандт
Знову цвітуть каштани...

Лише інколи автобуси з мандрівниками зупиняються в інших місцях, аби змучені церковною естетикою пасажири могли розім'яти ноги і - за необхідності - вгамувати невідкладні фізіологічні потреби. І тільки-но бус зупиняється, тільки-но з його об'ємистого нутра вивалюється гомінлива юрба, як довкола, наче за помахом чарівної палички, з'являються развали з магнітиками та значками, і верткі особи із проворними, швидко бігаючими очима починають торгувати приїжджим різноманітний художній мотлох.

О! ці особи здатні продати будь-який сувенірний непотріб.

Але найкраще збуваються картинки з видами Києва,

- не Троєщини, ніт! -

Лавра, Софія, Андріївський взвіз... Те що людина побачила, що полюбила, те, що дивоглядною згадкою закарбувалося в її серці, - оце хіт продаж, а не котики із трояндами.

В усякому разі, так каже Сергій Брандт, а йому можна вірити: художник на цьому собаку з'їв. Ще з часів студентської вічно голодної юності він заробляв на київських краєвидах, з-під поли торгуючи іноземцям свої акварелі, фактично за безцінь віддаючи їх в чужинські руки, - по 20 доларів за шедевр.

Відтоді чимало гайнуло десятиліть, однак нічогісінько не змінилося... Окрім, ясна річ, цін на продукцію пана художника, - бо ж нині він знаний майстер, - і матеріального благополуччя нашого співвітчизника. Адже зараз не тільки відвідувачі з-за кордону можуть дозволити собі картину Сергія Брандта, але й деякі з земляків.