За кордоном
Художник Володимир Орловський

На пансіонерство Орловському виділили 6800 рублів сріблом, і, звісно, начальство розраховувало на найдетальніші звіти художника: що носять в Європі; що п'ють; які там дівчата... Натомість отримувало листи з описом стану сучасної мистецької справи, з роздумами щодо живопису і докладними, розлого викладеними спостереженнями, - наче відрядили до закордоння не молодого, сповненого життєвих сил чоловіка, а битого літами й негодами старця, немічного дідугана, який жвавішає хіба що перед лицем молодиць та й то лише для того, аби вразити їх пишномовними надмірно екзальтованими ораціями...

Жарти жартами, а за кордоном Орловський займався саме тим, заради чого його туди і відправили: вчився малювати пейзаж. Перші шість місяців відрядження - це безперервні й плідні вояжі: він уважно оглянув Королівський музей у Берліні та кращі галереї у Дюссельдорфі і Кельні; в Парижі штудіював зали Лувра, обійшов усі приватні комерційні виставки живопису, належним самим прискіпливим чином ознайомився з експозицією Паризької щорічної виставки,

дивився, вдивлявся,

кожна дрібниця наводить Орловського на якісь гадки та висновки,

і врешті решт митець спромігся скласти точне уявлення не тільки про класичну французьку й німецьку школи, але й про магістральний напрям сучасного мистецтва: "Помітно сильно всі тут цілять в одне: хоч чимось, та бути оригінальним",

- це я не сам вигадую, а цитую Володимира Донатовича, -

а оскільки оригінально і вірно подивитися на натуру важко, то замість цього у Парижі з'явилося безліч манер, гідність яких багато хто навіть з художників бачить в тому, що кожен на свій лад чи не навмисне перебільшує натуру лише в ім’я оригінальності...

"І я запитую себе: якусь логіку має такий живопис у підгрунті?", - питання на яке Орловський не знайшов відповідь у Парижі,

воно і не дивно,

адже столиця Франції - це свято, яке завжди з тобою,

коли Бог нудьгує, він відкриває вікно і дивиться на паризькі бульвари,

червоне вино, веселощі, пристрасть, кохання, - ось, що таке Париж,

шмат природи, гідний пейзажу, тут не знайдеш,

тож пансіонер Орловський відправився до Італії,

саме так мав би я написати, коли б на Землі панували музи,

але ніт,

відвіку долею людства править смерть,

в липні 1870 року розпочалася франко-прусська війна, вже восені німці взяли Париж в облогу, на столичних околицях не змовкав гавкіт гармат, ані веселощів, ані любові в місті не спостерігалося, натомість буяла буйним квітом шпигуноманія, - і кому ти докажеш, що в Берліні цікавився виключно сучасним живописом? - від гріха подалі Орловський їде в Італію.

* * * * *

Оце махнути б киянину на узбережжя та й насолоджуватися життям. Однак наш герой - ну дуже відповідальний пан. Безустанно Орловський блукає галереями Рима й Флоренції, з професійною наполегливістю роздивляється всесвітньо відомі шедеври, - що ж... картини зроблені вельми майстерно, - немає де правди діти... але в частині пейзажу нічого цікавого пансіонер не побачив... Все, що завгодно, вміють зобразити італійці, тільки не добрий пейзаж.

Орловський їде в Швейцарію. І тут не знайшов нічого більш-менш путнього. Картини Александра Калама, якого нахвалювали в Академії, йому не глянулися... Тож Володимир Донатович повернувся до Італії, ще трохи потинявся країною, відточуючи малярські навички на етюдах, та й зазбирався потроху додому, остаточно ствердившись в переконанні: "Мальовничістю своєю Крим не поступається Італії".

- це ж я не вигадую, а цитую -

Тож буває корисно проїхатися Європою, аби навчитися краще цінувати своє.

При оформленні сторінки використані картини художника Володимира Орловського "Італійський пейзаж", "В Італії", "Місто на берегу моря" та "Місто Поццуолі коло Неаполя".