Столиця
Біографія художника Пимоненко
Глава 3
Киев - мать городов русских; города же рыхлы, как бабы, засорены подсолнечной шелухой и пахнут селёдочными хвостами.
Мы могли бы взять эти слова эпиграфом, поместив их для пущего веса в кавычки. Останавливает нас лишь то, что в тексте Бориса Андреевича Пильняка они поставлены немного в другом порядке. Да и рассказ наш не о русских заштатах; для нас в русских заштатах нет и не было ничего привлекательного. Как заметил один немец (по странному стечению обстоятельств, это тот же упомянутый выше автор): «Все заштаты умирали навозной смертью», и только в столице империи перспективы…
Перспективи
Санкт-Петербург! Столиця імперії, облуда серед туманів; химера, що звелася на кістках невільників, - рабів царя. Невипадково великий государ, виплодок сімейства Романових, заснував це місто на болотах невської дельти: лихоманки та випари... гідне місце для царського парадизу, для міста, єдине призначення котрого, не бути схожим на країну, яку цар ненавидів. І гнали людей, мов скот на заклання: з вотчин, із волостей, із міст, із посадів; і гинули люди, мерли від голоду та хвороб, - ніхто більше року на будівництві Пітера не витримував, - і всмоктувала трясовина їх душі, і блукають ці душі вулицями столиці, і примарні граніти у вогких туманах, і висить над Санкт-Петербургом неподоланна мла.
Санкт-Петербург!
Золота надія імперії. Манливий фантом, що вабить обдарованих провінціалів, все амбітне і здібне країни прагне попасти сюди, бо тільки тут перспектива... яка дурня! "Єдина перспектива у Пітері для українця - це наковтатися балтийських туманів і вмерти від трясовиці", - отак сказав би я Миколі Корниловичу, якби був поруч із ним у ті вирішальні дні. Але я тоді ще не родився. Тому талановитий юнак послухався не мене, а тих, хто був поряд, своїх київських вчителів. У 1881 році Пимоненко склав іспит при Київському навчальному окрузі, екзаменаційні роботи художника надіслали до Санкт-Петербурзької академії наук та мистецтв і за рішенням її Ради він отримав (заочно) диплом вчителя малювання у нижчих загальноосвітніх навчальних закладах. Потім трохи повчителював у Каневі, але ж не для того Всевишній дав йому хист... це вже Рєпін, це вже Ілля Юхимович навіює юнаку думи про обов'язок перед талантом, пробуджує віру у власні сили... Словом, знайшлися добродії, надихнули: у вересні 1882 року Пимоненко став вільним слухачем Педагогічних курсів Санкт-Петербурзької академії мистецтв.
Cтолиця
... русские города представляют собой деревянную кучу домишек.
И разительно от них всех отличается Петербург.
Мы могли бы взять эту цитату эпиграфом, останавливает нас лишь то, что в нашем тексте уже есть нечто похожее на эпиграф. До того ж не для того, щоб разом із півзабутим сьогодні містиком співати дифірамби столиці імперії затіяли ми цю роботу: наш герой українець, тож увага на ілюстрацію. Бачите, як шпарко летять санчата? Ось так і Пимоненко: перший курс здолав і не помітив. Гайнули позаду гіпси, чиї голови та фігури натаскували із філігранністю малювати художників - початківців; за півроку навчань Микола Корнилович перейшов до натурного класу.
У майстерні академіка Володимира Донатовича Орловського пліч-о-пліч з Миколою товклися біля мольбертів його однокашники: Врубель, Сєров, Васильківський... Але не на цих безумовно славетних постатях у наступній статті ми сфокусуємо вашу увагу. А на кому? Секрет, інтрига... майте який-ніякий терпець.