Школа Мурашка
Біографія художника Пимоненко
Глава 2
роботи Миколи Мурашка
"Кавалергарда век недолог...", - може, саме тому ми ніколи не чули, щоб ці рожевощокі велетні скаржилися на здоров'я. Інша справа митці: не встигне сповнений надій початківець з'явитися у столиці, а вже кхекає, чмихає, у легенях тліє сухота. От і Микола Мурашко, уродженець славного Глухова... Вільним слухачем здобув він якісну підготовку у петербурзькій Імператорській Академії, обзавівся товаришами - знаменитими живописцями, зробив собі певне ім'я, створивши, як на мене, найкращий за всі часи портрет Тараса Григоровича Шевченка, і ось, будь ласка вам, маємо: замість того щоб виблискувати на Олімпі, неминуча його перспектива палахкотіти без пам'яті у вогневиці, пашіти страшним палом, скреготіти зубами і сипатися у конвульсіях...
- Доктор, це смерть?
- Якщо залишитесь, то майже напевно.
Що ж... Не скінчивши навчання у академії, Микола Іванович Мурашко повертається до України. Воно, як виявилося, і на краще. Трохи повчителювавши на Чернігівщині, незабаром юнак перебирається до міста на семи пагорбах, - бучного та квітучого Києва. Крок за кроком підіймається по кар'єрних щаблях амбіційний хлопчина: Київська прогімназія; Перша гімназія, Київське реальне училище... Ви скажете, сізіфов труд навчити малюванню бовдурів із училища... не поспішайте з висновками, шановні. По-перше, той заклад був геть не схожий на нинішні відстійники хамуватого неуцтва. По-друге, попечителем Училища вважався сам Нікола Артемійович Терещенко, легендарний мільйонщик та благодійник, правитель імперії цукрозаводчиків, і - одже ж посмішка долі, також родом із Глухова, - щедрий на добрі справи магнат.
Викладач малювання Мурашко на статки свого земляка мав грандіозний задум.
Терещенко
Гусар, который не убит в 30 лет, — не гусар, а дрянь!
Терещенків - ціла купа; наша мова про Івана Ніколовича Терещенка, старшого сина правителя родинного клану, з якогось переляку, корнета Лейб-гвардії Гродненського гусарського полку, - про нього цей анекдот.
Одже Іван закохався.
Та й то сказати, Єлізавета Саранчева - красунечка, чесної заслуженої фамілії, генеральська дочка.
Діло молоде, кров кипить, приїжджає гусар свататися. Батько обраниці сам не свій від такого нахабства, навіть да хати не пустив: "Те, що ви, юначе, маєте прізвище Терещенко, зовсім не означає, що ви негайно отримаєте усе, що заманеться. Шлюб справа серйозна; це рішення, яке потребує перевірки часом. Не гарячкуйте. Як побіліють знову доріжки, тоді і візитуйте, - може буть, поговоримо...". Отака от неочікувана конфузія. А це ж весна. Щойно минула пасха, тільки-но розтали сніги...
Спалахнув юнак, круто розгорнувся на каблуках, пішов.
А наступного ранку усі доріжки біля маєтку неждано - негадано побіліли...
Цукром вистелив шлях до кохання хвацький хлопчина, І був пир на весь мір, і весело, дзвінко гуляли весілля. А незабаром Терещенко - старший кликнув Івана і так сказав: "Досить гусарити, хлопче. Ставай до справ".
Рисувальна школа
Ось до такої людини - грошовитої та не чужої до широких жестів - і завітав Мурашко із пропозицією створити приватну Рисувальну школу. Да не якусь там мізерію, чергову нікчемну малярню. Ніт! Щоб це була ледве не академія. Щоб навіть у Петербурзі від здивування роззявили рота: "Оце так!".
Терещенко миттю загорівся прожектом, без вагань асигнував необхідну суму, і вже невдовзі слава про школу Мурашка гриміла на всю імперію. Товариші та знайомі Миколи Івановича - ледь не уся тогочасна художня спільнота: Рєпін, Брюллов, Мясоєдов, Шишкін, Полєнов... - від щирого серця узялися допомагати ентузіасту - просвітнику: надсилали до Києва навчальні посібники, гіпси, картини, етюди, - мов комора у дбайливого хазяїна, класи повнилися справдешніми скарбами. Але істинний скарб закладу, то його вихованці, - особисто директор відбирав учнів, статки батьків чи родовитість зовсім не мали значення: тільки талант, тільки божа іскра у серці, тільки кращі з найкращих отримували від Мурашка свій шанс.
Пимоненко
Ми вже писали, як невтомний Мурашко угледів серед молодиків - іконописців обдарованого хлопчиська... "Це ж не богомаз, це природжений живописець", - мабуть, така блискавкою шваркнула думка. А, можливо, і не така... А, може, і без зайвих роздумів забрав до себе майбутнього генія досвідчений шукач самородків, - хто зна?
З 1878 року шістнадцятирічний Микола опановує тонкощі художнього ремесла у Рисувальній школі. Чи то природній талант Пимоненка, чи то вчителі були добрі, - а швидше за все і перше, і друге, і - на додачу - старанність, і наполегливість, і працьовитість - але у хлопця усе виходить мало не бездоганно. Предмети, фігури, плоди, - жодних труднощів. Олівцем зробити стрімкий малюнок, годинами орудувати пензлем... ні з чим у здібного юнака немає проблем.
На другий рік навчання вчителі визнали Пимоненка кращим учнем і перевели до "головного класу". Потім ще трохи поміркували наставники і зарахували Миколу до штату школи, - репетитором молодших курсів.
