Початок
Художник Микола Ярошенко
Глава 2
Наразі нам не відомо чи то він народився з пензлем в руках, чи всмоктав любов до живопису із молоком матері, але вже на світанку свого життя Микола виявляв неабиякі здібності. Вчив його азам малярських премудрощів якийсь провінційний аматор, однак Микола Олександрович завжди із величезною повагою згадував його ім'я, то ж згадаємо і ми: Іван Кіндратович Зайцев, син кріпака-самоука, що дбав про культурне дозвілля свого господаря зображенням спальних сцен в усіх пікантних подробицях, а нащадок його бач куди вибився: у педагоги... Зайцев працював у Полтавському кадетському корпусі вчителем з малювання.
Що у військовому закладі робив сам Ярошенко читайте у першій частині нашої статті, а ми тим часом продовжимо.
У Петербурзі, куди невдовзі доля закинула Ярошенка, - і не абикуди, а мабуть у найнесприятливіше для творчої особистості місце: в зашкарублий у своїй елітарності Перший кадетський корпус, - бажання малювати у хлопця тільки посилилося.
Вихідними і на свята Микола бере приватні уроки у вправного жанрового живописця Адріана Марковича Волкова, трохи згодом відвідує вечірню школу Товариства заохочення художників та класи Петербурзької Академії мистецтв, де на той час викладав бунтар і великий майстер сучасного тогодення Іван Миколайович Крамськой, в особі якого Микола Олександрович знайшов не тільки наставника, але й доброго товариша, - товариша на все життя.
роботи Миколи Ярошенко
Не можливо навіть уявити, яких зусиль це коштувало худородному без зайвого гроша у гаманці провінціалу, служивому офіцеру, непомітному та маленькому гвинтику у гігантській імператорській воєнній машині, але Микола Олександрович таки здобув художню освіту, - у 1874 році він екстерном закінчив Академію мистецтв. Навіть пихаті академіки визнали: з цього наполегливого молодика буде зиск.
Дебют
У 1875 році Микола Олександрович Ярошенко дебютував на IV Пересувній виставці з полотном "Невський проспект вночі". Картина мала шалений успіх у публіці: протягом усього показу коло неї товпилася чималенька купа захоплених глядачів, час від часу крізь юрбу пхався якийсь енергійний поцінювач, щоби краще роздивитися трьох професіоналок, - закоцюблих нічних метеликів, що очікують клієнта посеред порожнього міста, - посеред безсердешного всесвіту, три душі, три неприкаяні загублені у безлюдді істоти в розмитому світлі газових ліхтарів і незнищенній холодній мжички... це був беззаперечний шедевр.
Навіть критикам - нащо вже талановиті хлопці! - причепитися немає до чого... Жодного недоліку, жодного недоречного мазка, який би видавав хоча б найменшу необізнаність у предметі... Ми вбачаємо в оцій досконалості виключно спостережливість Ярошенка та його образотворчій геній. Бо практичної потреби знатися на досить специфічних послугах дам напівсвіту у Миколи Олександровича не було, вже як рік він був щасливо одружений і вся столична богема прагнула опинитися на знаменитих "ярошенківських" суботах... Як казав очевидець: "Маленькая квартирка артиллерийского полковника на пятом этаже полна народа. Кого тут только нет! Весь культурный Петербург здесь... Часов около 12 приглашают к ужину. Как в этой маленькой столовой уместится такое множество гостей, это знают только гостеприимные хозяева... да ещё так озабоченная матушка Марии Павловны. Тесно, но как-то усаживаются... На ужинах у Ярошенко вкусно ели, а пили мало. Говорили горячо, интересно, расходились поздно...", - що він хотів цим сказати? Мабуть те, що жили Ярошенки душа в душу, хазяями були гостинними та хлібосольними, а як обожнює побазікати російська інтелигенція, то вже і тлумачення не потребує, - так і бачу цю милу ідилію: Шаляпін співає; Менделєєв дрімає на отоманці у передчутті омріяних снів із таблицею елементів; Крамськой у куточку пише з розрум'яненої господині свою Невідому...
... он як далеко занесла фантазія автора...
Але ж всі достеменно знають, що пан Крамськой писав свій шедевр з Марії Павлівни, ще до того, як вона вийшла заміж, - так, так, тоді вона ще кохала поета Некрасова і вважалася його нареченою...
Хоча як це можливо суто хронологічно у мене не дуже вкладається у голові. Але ж досвід, власний багатий досвід, підказує: життя - то зовсім не арифметика; у житті все може бути... До того ж дійсно вже час з'явитися в нашій історії будь-котрій яскравій жінці. Марія Павлівна, як на мене, найліпше для цього підходить, дуже барвиста і насичена кольорами персона.