Іван Марчук
Нариси до біографії
Це зараз усі розумні: туди цигарки, звідти айфони, а півтисячі років тому не було жодного зиску з того, що село розмістилося на кордоні: з того боку болота та хащі; з цього - глухий ліс і майже непрохідне гниловоддя; на межі між світами чатує лютий, мов звір, москаль... мабуть на його честь і прозвали селище Москалівкою. Перша письмова згадка про це поселення датується 1582 роком, - якісь добродії свідчили, що Настасья Котівна не була законною жінкою посполитого московита Петра Вороповецького. З того часу людство геть не мало потреби згадувати про Москалівку, - швидше за все той літописний запис так і залишився би єдиним спомином, якби у 1936 році тут не народився геніальний художник, найславетніший пензль України... може, з цього і почнемо?
Крига скресне і весело, дзвінко будуть линути понад землею дзвони, - навесні навіть злидні мають яскраве забарвлення. Ніжно-білим цвіте вишня; жовтогарячим золотом сяє на небі сонечко; у глейке зелене вбрання нарядилися верби, неначе ті модниці, що наділи на свято найкраще... світ розфарбован, мов писанка, - і бухкають, радісно дзеленчать дзвони: Пасха! Христос воскресе!
У Марчуків свято подвійне, - родина чекає на збільшення. 12 травня 1936 року - рівно за місяць опісля Великодня - у сім'ї відомого на всю Лановеччину ткаля Степана народився хлопчик. Ясна річ, у дитятка ще не було тоді вусів, - пальчики крохотулечкі, рожеві п'яточки - звичайне маля... нарекли чадо Іваном.
Перші слова
"Тато", "Мама", "Хочу малювати"... звісно, нам не відомо, які саме слова першими вимовила дитина. Але ж легенди так і народжуються: на рівному місці. Якось читав книжку, так там якийсь англієць до сорока років валандався біржовим маклером, а потім покинув дружину та діточок і подався у живописці. Вельми цікавий роман, та точно не про Івана Степановича. Вже змалку Марчук визначився із долею: "Буду художником".
- Може, доктором, синку?
- Ніт, нема про що розмовляти, маляром буду та й годі.
Навчання
Після закінчення семирічної школи у рідному селі Іван Марчук поїхав до міста Лева, - поступати до училища прикладних мистецтв. Якби б ще хтось розказав хлопцю про іспити... цей талановитий аматор міг би вразити педагогів нечуваними вибриками своїх творчих фантазій, але навіть склянку з натури намалювати не зміг... довелось повертатись додому. Ця історія могла б бути оповідю про вщент розбиті ілюзії та щоб ви знали, панове, немає у світі упертішою істоти, ніж наш український селюк. Іван малює паличкою на притрушеній пилом дорозі, водить пальцем по змерзлій шибці, - легенди, легенди... - однак наступного року він вже здобуває освіту на відділені декоративного розпису. Мрії здійснюються!
Легка, безтурботна юність, - зазвичай її називають зеленою... Проте нужденність немає фарб. На дворі початок п'ятидесятих. Як хлопець із, м'яко кажучи, незабезпеченої родини виживав у чужому місті? Відповідь знають тільки найближчі...
Моя старша сестра поїхала до Львова на роботу – спеціально, щоб мене підтримати, підгодувати. Вона все життя працювала на цегельному заводі, й п'ять років, що я у Львові вчився, жив у неї...
* * * * *
Чого б мали навчити юнака досвідчені педагоги? Як правильно намалювати збір урожая в колгоспі. Сурми та прапори. Допити комуніста. А що ще потрібно для успіху радянському живописцю? Виключно це. Але ж то місто Лева, панове... Тут можуть навчити чого завгодно та тільки не соціалістичному реалізму. Навіть у пейзажних етюдах, що із завзяттям плодив Іванко, - у всіх цих деревах, хатах, у снігових ошмалених вітром наметах, - ми геть не бачимо іделогічно вивіреної орієнтації... щось не те.
* * * * *
До речі
Оце трошки уважніше подивився на зразок соціалистичного реалізму - картину "Допит комуністів" роботи Героя соціалістичної праці академіка Йогансона, - і чомусь здалося, що це лише частина амбіційного задуму. Два інші полотна триптиху ("Розстріл комуністів" та "Комуністи смажаться в пеклі") Борис Володимирович розсудливо вирішив не писати, бо під час громадянської завірюхи служив у Колчака, по деяким даним у самій що не є контррозвідці, - із такою плямою в біографії, ясна річ, краще не жартувати з долею... а так дві Сталінські премії, народний художник СРСР.