Здолати дракона
#1. Лицар і прекрасна принцеса
- 1 -
За морями, за горами, за долами у тридесятому королівстві біда:
Дракон вкрав принцесу.
І невтішно ридає її мама, і сам не свій від потрясіння її вінценосний батько, скликає героїв як місцевих, так і з дальнього зарубіжжя,
Кожному, хто зможе врятувати від лап страшного звіра доньку, обіцяє заміж віддати красуню,
ще й крейцерів відсипати із чималих своїх заощаджень,
бо хоч і не був той король жмикрутом, але ціну багатству знав і сріблом - золотом не розкидався,
тож монет таки накопив.
А як спільноті здалося, що самих тільки грошей замало, то й земельки він готовий підкинути:
- Агов, землеміри! Біжить, відміряйте пів-королівства для посагу, заради любої донечки нічого не пожалкую... от вам моя божба.
Оголосив обіцянку та й заліг хропака давити - далі, то справа лицарська.
- 2 -
По дорозі на змордованому походом коні чвалає прекрасний лицар. На щоках його кущиться рідесенька, мабуть, перша рослинність; з ніг до голови він забрьоханий весняною багнюкою, за версту тхне від нього кінським їдучим потом та пахом давно немитого кремезного тіла,
вже місяць юнак у дорозі,
схуднув, змарнів,
але горять – палають войовничим вогнем його очі,
адже бачить він замок на пагорбі, що височіє вдалечині.
Над стінами замка майорять червоні знамена, башти вкриті старовиною добре випаленою глиняною черепицею, над головною вежею стирчить флюгер – золота драконова морда – роззявила хижо пащу, висунула вогняного язика.
- Гей-го! - кричить лицар. - Нарешті я знайшов твоє лігво, враже!
Дав шенкелів коню і поскакав шаленим галопом - на смерть битися із драконом, здобувати декілька крейцерів, золотими великими літерами вписувати своє ім'я у історію, в легенду лицарської доби.
- 3 -
Почало сутеніти.
Присмерки виповзли з-за дерев, натягнуло чорні кудлаті хмари і кривавий багрець зорі підпалив морок неба, наче купу сухого хмизу, і пломеніло небо пожежею, і однооке сонце, мов жар, жахтіло на тлі багрянцю, і страшна стояла кругом тиша, лише зграя круків кружляла, віщувала чиюсь загибель, серед гнітючого безгоміння кричала про скору смерть.
А тим часом у замку...
В замковому підземеллі сидить принцеса, перебирає гнилу картоплю.
Ту, що негожа, відкидає убік, - буде свиням сьогодні вечеря.
Ту, що більш-менш зберіглася, вона залишає у купі, - хай ще трохи полежить, незабаром гряне тепло і піде картопелька на посадку…
Найкращі клубні принцеса складає в відерце...
Як закінчить роботу, зварить ту бульбу в каструлі і дасть дракону подихати паром, бо ж, бач, десь застудився сердешний, лежить, увесь час кашляє.
При оформленні сторінки використані ілюстрації Adrian Keeley-Keating та чиїсь ще.