ARTVSESVIT

Про пташок та звіряток
Книжка казок і фактів для малечі різноманітного віку

Білі лелеки
Жора знайомиться з лелеками

Летів, летів Жора над бурхливими океанськими хвилями, безстрашно слідував волі вітру, аж ось бачить внизу земля. З калюж, що нахлюпав прибій, стирчить яскраво-зелена гуща непролазного мангрового лісу, з багнюки пре якась болотяна трава, по траві ходять граціозні білі птахи - раз по раз дзьобають щось під ногами... а-а-а, жабеня спіймали... мабуть, снідають.

Нахилив Жора вітрило із павутиння і, мов той спортсмен-розрядник на планері, хвацько спланував точнісінько біля птиць.

- Вітаю, шановні добродії. Дозвольте відрекомендуватися: я павучок Жора. А ви хто такії є?

З ледь помітною посмішкою переглянулися поміж собою птиці: ти бач який запальний молодик з неба звалився. Але відповідають чемно:

- Як нас тільки не називають... Лелеки ми.

Білий лелека. Ciconia ciconia

- О, ле, ле! - непідробно радіє Жора. - А, скажіть мені, будь ласка, лелеки, що то є за земля довкола?

Відповідають йому лелеки:

- Це, друже, Африка. Чорний континент.

- О, ле, ле! - ще більше радіє Жора. - Тож розкажіть мені, будь ласка, лелеки, які у цій Африці є цікавинки? Що перш за все подивитись приїжджому іноземцю?

Відповідають йому лелеки:

- Вибачай, друже, нічим у цьому питанні зарадити ми не зможемо. Самі ми не тутешні, прилетіли з далекого краю, з милої нашої Батьківщини, з улюбленої України. Зараз у нас зима, морози скували водойми, усі болота вкрилися кригою, мов той холодець товстим шаром білого жиру. Дзьобай не дзьобай поверхню, не здобудеш ніякого корму. От і прилетіли сюди, бач тут який вирій, тепло і їжі геть повно, красота...

- Але крига скресне, - вигукнув один птах і всі інші дещо принишкли.- Прийде весна і ми неодмінно повернемось.

- Так, так, - загомоніли лелеки, і згуртувались докупи, і стали пліч-о-пліч разом. - Неодмінно.

Білий лелека. Ciconia ciconia

А птах, що казав орацію, подивився в той бік, де за морями, лісами, за горами легла омріяна Україна, і очі його виблиснули, загорілися, мов розпечені вуглики... він оглянув громаду, немов дякуючи товаришам, і проникливо мовив:

- Бо яке то щастя повертатися на милую Батьківщину, летіти у ріднім краї, дивлячись зверху як оповилися верби зеленим димом юного листя, як річки обіймають посрібленими руками луки та пасовиська, як над озерами та лиманами куряться імлою рожеві серпанкові світанки, летіти, летіти додому, до родових гнізд, що споконвіку переходять у спадщину від батька до сина, від батька до сина; лагодити домівку, що мостив колись на розлогій тополі, або ж влаштувати нове житло, десь на водонапірній вежі чи на трубі згаслої фабрики... та хоча б і на даху людської оселі... ми ж часто й густо поруч з людьми живемо... одже ж кумедні істоти... щось скажеш своїй жінці, а вони такі: О! лелека заклекотів, час садити цибулю...


Промовець ледь помітно всміхнувся, і всі відчутно розслабилися.


- А ще люди вірять, що ми їм дітей приносимо, - ляпнув хтось.

- Особливо наївні дівчата, - докинув інший і товариство дружньо зареготало.


І всі враз загомоніли, почали галакати і кепкувати, розказувати якісь історії, і довго-довго слухав павучок Жора про Україну, і навік закохався у неї; і полюбив, як рідну - без застережень - неньку; і дав собі слово обов'язково відвідати цю неймовірну майже казкову землю; дивовижну країну, де живуть щирі і доброзичливі люди, де із сталевих рейок народжуються пальми і гнізда у ластівок такі, що навіть царям не снилися... словом, пообіцяв собі відвідати Україну при першій ліпшій нагоді... тільки-но не зимой.

Ластівчине гніздо. Крим. Україна
Крим. Україна. Ластівчине гніздо

* * * * *

Україна. Дівчинка у вінку

При оформленні сторінки використані фото: Grzegorz Feret, Roger Wasley, VANO і чиєсь ще чиїсь.

сюди
туди

Тицькай сюди і читай ще одну казку


.