Мандрівник Жора
Це Жора.
За паспортом він мав би бути японцем. Але у павучків нема паспортів. Нема і не треба. Бо паспорти - це ж прописка і реєстрація, а павучки геть вільні особи: перед ними весь всесвіт відкрито, куди хочеш туди і йди. Повний безвіз.
Жора - природжений мандрівник. У нього шість ніг і кожна нога завжди напоготові: щомиті готова зірватися з місця і бігти по білу світу... Куди? Жорі байдуже, йому усюди цікаво. Така от непосидюча персона.
Життя в Японії неквапливе. "Тихо, тихо, повзи, равлику, склоном Фудзі угору", - так з давніх-давен віщали місцеві поети, саме так завжди повчали тут підростаюче покоління. Але Жора не з тих, хто буде гаяти час і довго тупцювати на місці, - похапцем вдерся він на священну японську гору; із цікавістю швидко оглянув округу; захоплено вигукнув: "Яка краса!" та й далі побіг з рюкзачком за плечима... Ось і весь тобі дзен, ось і все милування сакурою.
Жора вирушає у подорож
Японія - країна маленька, острівна. Йшов собі, йшов павучок Жора, аж ось дістався до берега моря. Нема куди далі йти, - океан! Вітер свище, хвилі б'ються об скелі. "Як же мені через цей океан перебратися?", - замислився павучок.
Летить мимо якась птиця.
Каже: "От дурний. Це ж простіше простого... лети!".
Щосили від землі відштовхнувся Жора всіма своїми шістьма ногами, - махав, махав, відчайдушно махав кінцівками, - та й гепнувся з висоти на каміння, ледь не вбився. Щось зовсім у нього сьогодні політ не складається, прямо біда.
"Чорт забирай", - розізлився спантеличений Жора. - "Як же ж все-таки мені через той океан перебратись?".
Пливла мимо якась риба.
Каже: "От дурний... Це ж простіше простого... пливи!".
Стрибнув сміливо Жора у хвилі, - бив, бив по океанській поверхні всіма своїми кінцівкам, - води від душі наковтався, ледь не втоп. Насилу вибрався павучок на берег. "Ні", - сам собі каже. - "Пливти - також не варіант".
Одже сів на камінець Жора подумати. Щиро кажучи, з цього треба було й починати. І так і так мудрував павучок, аж раптом осінила його ідея: із власного павутиння зробив Жора вітрило, міцно вчепився за нього та й полетів, - полетів! - наче той аеронавт на повітряній кулі.
От тобі і наука, Жора: до іншої думки, звісно же, прислухайся. Але живи власним розумом... Бо у кожного свій шлях.
* * * * *
Допоки казковий герой летить, мов той повітроплавець понад океанськими хвилями, повідомимо нашому улюбленому читачу, що на фото, викладеному на початку, він бачить не павучка Joro, а, прямо скажемо, павучиху.
Зізнаємося: не дуже розуміється автор на педипальпах та хеліцерах - ніде правди діти, - але справа не в цьому. Річ, панове, у тім, що самочка Trichonephila clavata має яскраве забарвлення: чорно-синім по золотому розмалював її тільце творець усього живого, ще й трохи червоного капнув на спинку. Самець же Joro - істота непоказна: маленький, кольору бруда, - геть оку немає за що зачепитись.
Так от.
Хай буде тобі відомо, любий нашому серцю читач, на наше глибоке переконання казковий герой просто не може бути непомітною шклявою карлою... Він повинен бути незгладний із пам'яті, - авжеж, саме так: яскравий та незабутній. Бо інакше який же з нього герой? Тому і отримав Жора портретну схожість із самочкою, - бач який перевертень? самиця один в один.
- Ось воно як, - мабуть, вигукнули читачі. - Чому ж тоді автор не зробив героїнею самочку?
Не можу, панове. Їй-бо, не можу.
Бо в японському епосі павучиха Joro то є безжальний йокай, підступний і страшний демон.
Побачивши чоловіка, Дзьорогумо перетворюється на чарівну жіночку і зваблює свою випадкову жертву. Потім туго опутує невдаху золотим павутинням і жадібно пожирає.
А наш павучок - комаха невинна: десь бігає, щось питає - най буде Жора...
При оформленні сторінки використані фото: Toshihiro Gamo, Ruosuke Kuwahara, ще чиїсь, та зображення Дзьорогумо роботи Digital-майстра Kate FoX.