Зозуленя Володя
В сім'ї очеретянок свято, - діточки народились. Смішні такі, безпорадні. А один з них такий спритнику, що не натішиться батьківське серце, - інші ще й очей не продерли, а цей вже кричить: "Їсти хочу".
Назвали його Володенькою.
Отож мерщій полетіли очеретянки за провізією, спіймали мушку, нагодували синочка, а він знову кричить, не вгамовується: "Їсти хочу"... завзята дитина, молодець!
Полетіли удруге тато з мамой за здобиччю, а цей - ваша ласка сказати, Володенька - взяв та й виштовхав із гніздечка своїх більш слабеньких братиків, - отакий бандит.
І в третій раз полетіли очеретянки за їжею, і в четвертий, і в п'ятий. А потім вже і з рахунку збилися... це ж просто якесь жахіття: скільки не годуй, ніяк не нажереться. Ще й росте, як у страшній казці, - не по днях, а по хвилиночках.
Звісно, любов сліпа. Леся мало не обожнювала синочка, покірно виконувала всі його примхи і від щирого серця кохала цю дивну істоту, - бува сяде на гілочку і примовляє: "Їж, Володенька, іж".
Щодо Ромчика, то йому, грішним ділом, інколи спадало на думку, що якось Воно не те. Але заплямувати Лесіну гідність безпідставною геть підозрою виховання не дозволяло. "Може, у неї в роду велетні були, богатирі", - так заспокоював себе Ромчик. Та й ніколи було довго роздумувати: зростаючий організм підкидька безперервно вимагав все більше і більше калорій, і носилися пташенята з ранього ранку до пізнього вечора в пошуках корму, годували й годували дитину... а Володя що ж?
Володя їв, Володя зростав, а як виріс, то покинув батьківську хату, і миттю забув про Лесю та Ромчика, і ніколи про них більше не згадував. Отакий він, Володька.
Кукушкины слёзки
Существует поверье, что кукушка, как исстрадавшаяся мать, горюет и убивается по своим потерянным деточкам, ищет, ищет их по всему белу свету, - как увидит дерево на опушке, сядет на ветку и плачет: где слезинка упала, там цветок вырастает. Он так и называется "кукушкины слёзки".
Это поверье ни на чём не основано, - как только взрослые птицы (самцы и самки) пристроют все яйца в чужие гнёзда, они тотчас же улетают к местам зимовок. Кукушата, взращенные случайными воспитателями, также чужды сантиментам: оперяются и айда на моря, вослед за мамашами и папашами... меж волнами кукушечьих двух миграций проходят недели, если не месяцы.
Цветочки, кстати, - тема тоже интересная до чрезвычайности. Начнём хотя бы с того, что "Кукушкины слёзки" - это не одно растение, а целых пять: ятрышник, трясунка, ирис русский... пожалуй, на этом и остановимся. Ибо нельзя объять необъятное, как сказано в одной книге, - як і збиралися, будемо розповідати про птахів та звіряток. Ну, може, про павучків іще.
При оформленні сторінки використані фото: Harald Olsen, Dirk Segl, xulescu_g.