Цар звірів
#3. Найцікавіші факти про лева
Лев, як Дніпро...
Пам'ятаєте? - "Реве та стогне Дніпр широкий"...
Леви, звісно, не стогнуть, але ревуть так, що людська анатомія змінюється: тільки-но серце билося в грудях, а вже десь у п'ятах: Чух-чух, Чух-чух, - колотиться, мов той шатун у двигуні внутрішнього згоряння... дуже страшний звір.
Але є й серед нас відчайдухи... підкрадаються до лева, майже впритул, - на відстань два чи три кілометра, - добу за добою роздивляються тварину в бінокль, невтомно та педантично нотують у записну книжку:
Лев позіхнув.
Лев відігнав муху.
Ці нотатки невдовзі якимось незрозумілим, майже магічним, чином перетворяться на купу літературного мотлоху. Де у шляхетних лицарів істинно левове серце. Де, мов леви, б'ються славетні воїни. Де на балах та раутах в амбасадах виблискують світські левиці... що й казати, автор і сам ледь стримується від бажання написати сторінок так триста якогось героїчного епосу. Щоб горіли заграви. Щоб відсвіт пожеж грав на оголених шаблях. Щоб перед стрієм ворожої панцерної кавалерії гарцював на горячому коні вершник, викликав звитяжців на герць... Але не час для фантазій, панове. Бо ви ж розумієте: між літературою та життям - прірва.
Якби справжній лев з якогось переляку вирішив самотужки описати своє буття, то його біографія містила б у собі чотири коротких пункта:
Багато спати.
Їсти так, ніби їси в останній раз у житті.
Кохати... е-е-е-е... шалено кохати усіх левиць прайду.
Охороняти свою територію.
От і все.
Як бачиш, читач, у трьохстах сторінках геть немає потреби. Єдине, що мені необхідно, це додати до захоплюючого, однак лапідарного левового творіння, декілька фактів, - сухих, мов грунт Калахарі; вражаючих і незабутніх, мов мертвий ліс намібійських змертвілих пустель.
Факти про лева
У доісторичні часи леви вільно почувалися на планеті і водилися ледь не повсюдно: в Америці, у Європі та Азії, в Африці... скрізь. Але потім на Землі з'явилися люди і навели свій лад у всесвіті. Ареал левів стрімко зменшився. Наразі вони мешкають на чорному континенті, південіше Сахари, - на декількох невеличких розрізнених територіях, та у Західній Індії, на крохітному клаптику Гирського національного парку.
У бестиаріях римлян згадується атласький лев, останнього представника цього виду люди вбили у 1922 році.
Для капських левів кінець наступив ще раніше.
Сенегальскі, катанзькі, нубійські... усі вони загинули. Одже наразі маємо можливість милуватися лишень двома підвидами левів: Panthera leo leo (африканець) та Panthera leo melanochaita (індус).
Леви легко адаптуються до життя в умовах пустелі. Більшість необхідної організму води вони отримують з кров'ю та плоттю здобиччі або пожираючи багаті на рідину рослини, - наприклад, дині цамма.
Предки левів, як і решти котячих, були одинаками. Але сучасні леви живуть у прайдах, - таких собі сімейних групах, які складаються з одного - трьох самців, декількох статевозрілих самиць та левенят... словом, на перший погляд, справжнісіньке посімейство... Однак це точно не дружня родина.
Конфлікти та бійки у прайді - звичайна справа. Навіть дорослий самець не володіє беззаперечним авторитетом. Це й справді щось унікальне: найсильніша в спільноті особа не є ватажком і не ухвалює жодних рішень. Коли йти на полювання, на яку тварину нападати, на яку територію перейти у пошуках здобичі — все це вирішують самиці.
Тож що взагалі тоді робить лев?
Він - охоронець.
Він - цар.
Лев - володар пустелі.
Якщо хтось вважає інакше, тим гірше для цього неука, лев відшукає його і вб'є.
Лев - жорстока і безстрашна істота. Він живе битвою; він воліє бою і ніколи не уникає драки. Все доросле життя лев охороняє свою територію, - той клаптик землі, що помічений його сечею, - який би хижак не зазіхнув на той куций клаптик, лев знайде його і вб'є.
Лева не можливо злякати. Вороги можуть його знищити, можуть вбити, - але він ніколи не здасться... не здасться і не відступить. Бо він - лев.
При оформленні сторінки використані фото: Bisakha Datta, Stefano Romei, Ольга Эрнст, Mariola Grobelska.