Цар звірів
#2. Знайомство з Левом
Не так хутко діється, як у казці мовиться... Йшов павучок джунглями, де буяє вічнозелена пишна рослинність; продирався крізь нехожені хащі і вдихав міазми болот, ледь ноги висмикуючи із багнюки; мов по шквару пательні, біг по розпеченому сонцем камінню нагір'їв, через бурхливі річки перелітав на вітрилах із золотистого свого павутиння. Ох і натерпівся Жора поневірянь, назнався митарств. Але ж мандри то не тільки бар біля басейну і валіза із яскравими наліпками. Це ще й жага, і характер, і подолання труднощів. Одже досхочу насьорбався наш доблесний павучок пригод у виснажуючому поході аж допоки десь у чагарниках та згорілих травах савани побачив нарешті лева.
Лев дивився у небо і, мабуть, про щось мріяв.
У прозорій майже безбарвній височині радісно сяяло сонечко, діловито гули хрущі, мов навіжені, стрекотіли цикади, - лінь і спокій панували цим всесвітом; і ніщо в цілому світі не наважилося би відволікти лева від споглядання. Однак Жора не для того подолав пів-континента, щоб теревені правити...
- Пане лев, - кричить павучок. - У мене до вас вкрай термінова справа. Ви цар?
Лев глянув на Жору.
Звісно, від будь-кого іншого, хто хоча би трохи наблизився до нього за силою і вправністю у двобою, лев ніколи б не потерпів такого нахабного панібратства. Та цей малий неук, схоже, геть не знайомий з манерами... лев тяжко зітхнув.
- Цар. В усякому разі, так усі кажуть.
- Ну тоді так і є, - впевнено заявляє Жора. - Бо не можуть же усі помилятися.
Лев лишень посміхнувся.
- Errare humnnum est. Помилятися властиво людині. Та й наші сородичі, представники тваринного світу, недалеко пішли від двоногих. Запам'ятай, юначе. Те, що про тебе кажуть, беззаперечно важливе, але зовсім не головне. Найголовніше: ким ти сам себе відчуваєш... Бо ким те себе відчуваєш, саме той ти насправді і є.
Замислився Жора. Майже хвильку мовчав, а потім запитує:
- Тож ким ви себе відчуваєте?
Примружившись, Лев подивився у небо. У височині так само сяяло сонечко, бліднула й полотніла вицвіла до знебарвленості майже прозора блакить. Лев озирнувся довкола. Зеленим і жовтим горіло зілля, мов рута. Пашіли трави. Де-ніде сиротів скручений стовбур акації... Лев знов посміхнувся.
- Я - художник. Бач який в мене є на хвості пензлик? Тож я - митець.
* * * * *
Зненацька
Левам фарб не давали, мольбертів перед ними не ставили, - тож наразі людськості не відомо, який з цього звіра художник... Але ось, що можно сказати напевно: тільки у цього котика на голові є грива; вона, наче розкуйовджена шевелюра у великого майстра живопису... тож задатки до художньої творчості очевидьки у лева є.
* * * * *
Ex ungue leonem
Лева - по кігтю
Каменя на камені не залишилося від Мавзолею у Галікаранасі. Так то каміння... Що ж тоді казати про вірші? Гриміло Елладою ім'я поета Алкея із Мітілена, але все, що закарбувалося в пам'яті поколінь від його славетної творчості, - лише одна фраза, да й та в інтерпретації римлян: Ex ungue leonem. По кігтю - лева.
Час - найкращий редактор.
Як той скульптор, що відсікає все зайве, відтяли віки усю красномовність та велеречивість давнього грека, - єдиний набуток, який хоч якось знадобився примхливому людству, вмістився у трьох словах. Однак слова ці - справдешній діамант... яка поезія! яка надзвичайна точність!
Можливо, любий читач, ти не поділяєш захоплення автора... Напевно, ти думаєш, що латина то, може, і добре, але влучність метафори в кращому випадку шкутильгає? Бо ж кігті є не тільки у лева. Ще й у тигра. Або, скажімо, у вовка. Навіть у дворового цуцика, як не крути, є невеличкі кігтики.
Все це так, мій любий читач... Однак не поспішай з висновками.
У лева - единого з усіх ближніх та дальніх сородичів кіготь стирчить із хвоста. Саме так! Точніше, то є не кіготь, а "шпора", - декілька хвостових хребців, що зрослися разом.
То ж конче правий поет: По кігтю впізнаєш лева... це унікальна ознака, помилитися не можливо.
... мабуть, лев трохи соромиться свого дефекту, тому і маскує його китицею.
Знав би автор латину, теж обмежився би афоризмом для вічності. На жаль, безсмертя йому не світить. Тож ловіть ще один текст: цікаві факти про левів.
При оформленні сторінки використані фото: Andrey Tikhonovskiy, Tommie du Toit, Randy Fath, а також Автопортрет Іллі Юхимовича Репіна роботи 1878 року.