Я (справжній)
Глава 1
Мені не пощастило…
В буремну ніч мене не підкинули на поріг пологового будинку, каліки перехожі не підібрали десь в полі під час паломництва до Єрусалиму, при всьому бажанні в своєму народженні я не здатен знайти жодної таємниці, - усіх своїх родичів можу перерахувати до третього коліна: дід - будьонівець, батько – затятий до впертості комуніст, бабця моя – свята жінка, саме на ній трималась наша велика родина.
Щодо моєї матінки, то була вона суто янгол. Тож відповідно до науки генетики я мав би з’явитись на світ янголятком.
Однак зважте і на обставини: країна будує розвинений соціалізм; під бій барабанів весело крокує вперед піонерія; гарненькі вожаті у білих фартушках з життєрадісними посмішками на вустах, - вогнисті, юні… всякий зрікся би своєї віри.
Одже і я деякий час марширував з червоним на шиї галстуком, потім вступив до лав комсомолу, наловчився проголошувати гучні промови і виблискував на звітно-виборних зібраннях, наче той давньогрецькій оратор, чи, скажімо, депутат від Народного Руху у Раді,
І ото якби б тоді до мене підійшов міліціонер, то дивився б я на нього з відвагою,
- як і належить людині з кришталево чистою совістю -
Але з тієї пори минуло вже майже десятиріччя, чимало води потекло, країна опинилася в дев’яностих.
І,
мушу визнати,
циганки в квітчастих шалях не вчили мене канючити на перехрестях шмат хліба, злодії-професіонали не брали у банду і не викладали науку, як нишпорити по кишенях… до всього доходив сам, виключно своїм розумом… звісно, що не гаманці тягати з торбин і пальт громадян.
Адже в минулому тисячолітті гуляв вітер, свистів вітер в кишенях моїх співвітчизників, та й янгольські мої гени просто-таки не дозволили б забирати останнє у бідноти.
Однак – не забуваємо - по батькові був я комуністичної високоякісної породи; добре знав, як обертається капітал, і нещодавно з одним розумником обернув декілька сотень тисяч гривень банківського кредиту у чималеньку купу готівки американськими доларами, тож мав усі підстави з деякою пересторогою дивитися на поліціанта, що був увійшов в кабінет.
- Капітан Величко, УБОЗ, - відрекомендувався чоловік і простягнув мені червоношкіре посвідчення. - Гвинтик системи, в якої не вистачає грошей на фінансування елементарних потреб. Ви не повірите, аби залити бензин у бак службового автомобіля, доводиться йти на поклін до комерсантів і просити допомогти. Ви ж директор цього поважного бізнесу?
- Так, - відповів я.
Поліціант неспішно сховав посвідчення в портмоне і бухнувся на коліна.
- Допоможи, директор. Чим можеш, допоможи…
Я дістав з сейфу талони на тисячу літрів пального:
"Ось, капітан, заправляйся, включай мигалку та лови злодіїв".
При оформленні сторінки використана репродукція картини Миколи Беляєва "Щасливі".