Київ
#2. Алім, син Аліма
У кіоску на ринку Алім, переселенець із Криму, смажить неперевершені свої чебуреки; трохи далі у забігайлівці з невибагливою назвою «Молодість» дві моторні і цокотливі жіночки готують найліпші у світі вареники. А он у тій непоказній на вид ресторації, чаклує на кухні блискучий майстер імпровізацій. Ви куштували його голубці? Це ж якась формена дивовижа. Але справа не в тому. Бо есея геть не про те, що якийсь винахідник пхає у борщ копчені груши… А про що?
Ось:
Пам’ятаєте, як у кіно, у колись популярній комедії? До відвалу набивши черево стояли на кручах гастролери з Московії, споглядали київські краєвиди, дивилися на розпростерте перед очима безмежжя і раптом у незбагненому, без потреби пояснень пориві заспівали тужливу пісню… про що тепер говорять чоловіки?
Про те, як палили танки під Бучею; як волонтерили; як… про це не дуже розповідають чоловіки. Тоді про що?
Про дім; про те, що вони обов’язково повернуться. І буде весна, і будуть цвісти сади, і усміхнені жінки будуть плести вінки із сонячних жовтогарячих кульбаб, і місто наповниться веселим дитячим галасом.
* * * * *
Стоячи над Дніпром, дивився у далечінь, у замріяну сонячну неосяжність,
Клуботіли у небі хмари, вітер шарпав осіннє листя, і облітало листя, сипало, мов золотий дощ.
Колись містяни тримали в обійстях корів, наразі у сині небесній височіють багатоверхівки… що буде завтра? Я не знаю…
Певен:
Буде весна.
Алім, син Аліма, киянин у другом поколінні, буде смажити чебуреки по стародавнім родинним рецептам. І ніжно-білим будуть квітнути яблуневі сади і попливуть понад землею їх тонкі п’янкі аромати, змішуючись з чадним пахом олії, посмішками перехожих, дитячим веселим гармидером. І в цьому буянні весняних кольорів, пахощів, галасу буде стояти Київ, святковий і радісний, у всьому блиску золотих своїх тисячоліть. Будуть бахкати дзвони Михайлівського собору; весело, дзвінко лунатимуть дзвони у золотому сяєві неба, у небесній мирній блакиті, що втримали на собі небалакучі чоловіки.
